У Держдумі хочуть називати Україну "Малоросією"

Депутат Держдуми Міхаіл Дєґтярьов просить повернути слову "Малоросія" офіційний статус для позначення сучасної України.

Про це повідомляють "Известия".

Відповідне звернення Дєґтярьов [заступник голови комітету ДД з науки, від жиріновської партії ЛДПР] направив мовному регулятору - Інституту російської мови ім. В.В. Виноградова РАН.

Депутат просить інститут вивчити досвід вживання терміна "Малоросія" в російській мові і визначити офіційну позицію та рекомендації регулятора з можливості офіційного вживання слова "Малоросія" щодо України.

Парламентарій зазначає, що в державній документації "дані території" з XIV століття традиційно називалися Малою Руссю і Малоросією.

"Україною називати російську землю Малоросії несправедливо, але якщо вже дуже комусь хочеться, то потрібно хоча б відродити старовинну назву - Малоросія", - заявив Дєґтярьов.

За словами депутата, поняття "Малоросія" має активно використовуватися нарівні з терміном "Україна": "Почати потрібно політикам і журналістам, а потім і суспільство підхопить".

Як відомо, у 2011 році тодішній міністр освіти Дмитро Табачник заявив, що Малоросія - "ніжна назва" України.

Напередодні російсько-японської війни на початку XX сторіччя на території Маньчжурії планувалося створити адміністративну одиницю під назвою "Жовторосія".

Мала Русь [грецький варіант Мала Росія - "Μικρὰ Ῥωσσία"] - візантійська назва Руського королівства (Галицько-Волинської держави), яка з'явилася на початку XIV ст. під час створення окремої Галицької митрополії у складі Київської митрополії ("Великої Русі") Костянтинопольського патріархату.

У XVIII сторіччі термін "Малоросія" використовувався на позначення Гетьманської держави (Лівобережної Гетьманщини) - козацької автономії у складі Російської імперії (переважно нинішні Київщина, Чернігівщина і Полтавщина).

За царату термін "малорос" (як частина офіціозного "триєдиного російського народу" разом із "великоросами" і "білорусами") використовувався на позначення всіх підданих російського імператора, які були етнічними українцями.

Дивіться також: "Малоросія - країна, яка не відбулася. КАРТИ"

Левко Лук'яненко. Незалежність на день народження

Небагато світових політиків можуть похвалитися тим, що саме на їх день народження випадали доленосні події для їх країни. Саме така подія сталася у 1991-му. Україна стала незалежною. Левку Лук’яненку тоді виповнилося 63.

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.