Усі випуски довоєнного журналу Пласту відтепер доступні в Інтернеті

Усі 60 випусків журналу «Вогні» 1931-1939 років, який видавала заборонена тоді організація української молоді «Пласт», опубліковані в Електронному архіві визвольного руху.

Центр досліджень визвольного руху — неурядова наукова організація — зробив доступними он-лайн повну колекцію передвоєнного молодіжного пластового часопису. В той час "Пласт" польська влада заборонила.

Причиною репресій був страх перед відновленням активної боротьби за незалежність, а спортивні та юнацькі товариства на зразок "Пласту" могли стати основою і резервом для майбутніх українських збройних сил.

Місією журналу "Вогні" була підтримка таємних пластових гуртків та самовиховання української молоді. Як зазначалось під назвою видання — це був "ідеологічний журнал нового покоління". Сам "Пласт" був осередком виховання молоді у дусі підготовки до майбутньої боротьби та збереження національної ідентичності.

Певний період часу це був єдиний журнал української молоді в світі. Саме тут вперше почав публікуватись відомий український поет Богдан-Ігор Антонич.

 

Як розповів упорядник колекції, пластун Юрій Юзич, у виданні публікували інтелектуальні та історичні статті, поезію та оповідання, дискусійні статті щодо практики і методів організації виховання молоді.

Редагували його Євген-Юлій Пеленський, Василь Кархут, Осип Рудакевич, Роман Олесницький та Богдан Кивелюк. 

"Редактори періодично дискутували щодо цілей та методів виховання української молоді як з націоналістичним середовищем ОУН, так і з церковними молодіжними організаціями, які підтримувались Українською греко-католицької церкви. Цікаво, що всі три середовища розвивали вчорашні вихованці Пласту, яких часто поєднували міцні родинні чи дружні зв’язки", — розповідає Юзич.

Читачами журналу "Вогні" були члени таємних пластових гуртків і куренів, а також шкільна і студентська українська молодь.

Колекція сканованих копій журналу доступна за посиланням.

Нагадаємо, що відкритий у березні 2013 року Електронний архів визвольного руху є спільним проектом Центру досліджень визвольного рухуЛьвівського національного університету імені Івана Франка та Національного музею "Тюрма на Лонцького". Сьогодні в Е-архіві доступні копії 20528 документів. Місія проекту — робити минуле доступним.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.