Усі випуски довоєнного журналу Пласту відтепер доступні в Інтернеті

Усі 60 випусків журналу «Вогні» 1931-1939 років, який видавала заборонена тоді організація української молоді «Пласт», опубліковані в Електронному архіві визвольного руху.

Центр досліджень визвольного руху — неурядова наукова організація — зробив доступними он-лайн повну колекцію передвоєнного молодіжного пластового часопису. В той час "Пласт" польська влада заборонила.

Причиною репресій був страх перед відновленням активної боротьби за незалежність, а спортивні та юнацькі товариства на зразок "Пласту" могли стати основою і резервом для майбутніх українських збройних сил.

Місією журналу "Вогні" була підтримка таємних пластових гуртків та самовиховання української молоді. Як зазначалось під назвою видання — це був "ідеологічний журнал нового покоління". Сам "Пласт" був осередком виховання молоді у дусі підготовки до майбутньої боротьби та збереження національної ідентичності.

Певний період часу це був єдиний журнал української молоді в світі. Саме тут вперше почав публікуватись відомий український поет Богдан-Ігор Антонич.

 

Як розповів упорядник колекції, пластун Юрій Юзич, у виданні публікували інтелектуальні та історичні статті, поезію та оповідання, дискусійні статті щодо практики і методів організації виховання молоді.

Редагували його Євген-Юлій Пеленський, Василь Кархут, Осип Рудакевич, Роман Олесницький та Богдан Кивелюк. 

"Редактори періодично дискутували щодо цілей та методів виховання української молоді як з націоналістичним середовищем ОУН, так і з церковними молодіжними організаціями, які підтримувались Українською греко-католицької церкви. Цікаво, що всі три середовища розвивали вчорашні вихованці Пласту, яких часто поєднували міцні родинні чи дружні зв’язки", — розповідає Юзич.

Читачами журналу "Вогні" були члени таємних пластових гуртків і куренів, а також шкільна і студентська українська молодь.

Колекція сканованих копій журналу доступна за посиланням.

Нагадаємо, що відкритий у березні 2013 року Електронний архів визвольного руху є спільним проектом Центру досліджень визвольного руху, Львівського національного університету імені Івана Франка та Національного музею "Тюрма на Лонцького". Сьогодні в Е-архіві доступні копії 20528 документів. Місія проекту — робити минуле доступним.

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.