Україна і Польща обмінялися 15 тисячами документів часів Другої світової війни

Між архівами Служби безпеки України та Польського Інституту національної пам’яті відбувся наймасовіший за 20-річну співпрацю обмін документами — близько 15 тисяч сторінок.

Зокрема українська сторона передала 6527 електронних копій документів про розстріли польських військовополонених у 1940 році в Старобільську, матеріали про провідних діячів ОУН та командирів УПА, а також документи про діяльність радянської диверсійної групи "Арсенал" проти Армії Крайової.

Водночас польська сторона передала нам копію кримінальної справи керівника німецької окупаційної адміністрації в Україні  райхскомісара Еріха Коха.

Директор Бюро надання доступу і архівації документів Інституту національної пам'яті Польщі Рафал Леськевич (ліворуч) та Директор Галузевого державного архіву СБУ Ігор Кулик (праворуч)

Обмін документами відбувся в рамках роботи українців та поляків з підготовки серії науково-документальних видань "Польща та Україна у 30-х – 40-х роках XX століття. Невідомі документи з архівів спеціальних служб". Нагадаємо на сьогодні в цій серії опубліковано 8 томів документів українською та польською мовами, а також дві книги англійською.

Цього року з друку вийде 9-тий. Як розповів директор Архіву СБУ Ігор Кулик, нове видання буде присвячене боротьбі органів безпеки Польської Народної Республіки проти структур українського підпілля у 1944-1947 рр.

 

Нагадаємо, що минулого року відновлено вільний доступ до розсекречених у 2008—2010 роках документів колишньої радянської спецслужби — ЧК-НКВД-КҐБ, які зберігаються в Архіві СБУ.

Сталий доступ до цих матеріалів повинен бути гарантований кожному на виконання Законів України та Рекомендації № R (2000) 13 Комітету міністрів Ради Європи країнам-членам стосовно європейської політики доступу до архівів, яка як невід’ємну ознаку демократії передбачає обов’язкову можливість дізнатися об’єктивно про елементи своєї історії.

Для цього в Україні започатковується процес виведення історичних архівів з під-відання сучасних спецслужб. Ініціатори переконані, що такий крок не лише допоможе глибше дізнатися про минуле країни, але й буде однією з гарантій неповернення тоталітарних практик у роботі правоохоронних органів та спеціальних служб незалежної України.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.