Спецпроект

У Софії Київській презентували факсимільну копію служебника Петра Могили

Виготовлений 1632 року у Львові Архиєрейський Служебник і Требник Івана Боярського потім перейшов у власність до Київського митрополита Петра Могили. Факсимільне видання книги, яку відновлювали протягом 10 років, отримають головні бібліотеки України.

28 травня у Софії Київській презентували факсимільне видання унікальної пам'ятки української релігійної книжкової культури — Архиєрейський Служебник і Требник Івана Боярського 1632 року.

Роботу над виданням розпочали ще 10 років тому. Як розповідає ініціатор проекту, Олег Іванусів, президент "Фундації Eнциклопедії України" (Торонто, Канада), дізнався про  існування рукопису та вирішив перевидати унікальну книгу. Він звернувся до Бібліотеки Вернадського, де зберігається пам’ятка і отримав професійне сканування пам’ятки.

"Були проблеми з тим, що рукопис писали рідким чорнилом по тонкому паперу і текст перебивався на зворотній бік сторінки. Деякі частини були пошкодженні, тому багато часу займала комп’ютерна реставрація сторінок — кожного слова і кожного зображення", — розповів Олег Іванусів.

Служебник правив Іван Боярський у Львові. Потім Служебник перейшов у власність до Київського митрополита Петра Могили. Нині оригінал книги зберігається в Інституті Рукопису Національної Бібліотеки України імені В. І. Вернадського у Києві.

 

Дослідження історії унікального львівського ілюстрованого рукописного кодексу з викладом відомостей про його замовника та аналізом мистецького оздоблення, опубліковане у книзі, провів Володимир  Александрович.

Глава Української греко-католицької церкви Блаженніший Святослав (Шевчук) подякував тим, хто зберіг і відтворив унікальну пам’ятку культури: "Сьогодні ми відкриваємо для науки та богослов’я літургійну спадщину Київської Церкви. Саме так, як зазначено у Служебнику і Требнику протягом століть звершувалася архієрейська літургія протягом століть". 

Книга має близько 400 сторінок А3 формату і видана накладом 300 примірників. Проте купити її буде неможливо, примірники передадуть у бібліотеки та наукові установи, де вивчають релігієзнавство.

Служебник  виданий Фундацією Енциклопедії України (ISBN-978-0-9699359-6-4)  завдяки тісній співпраці із Зіновієм Матчаком та Петром Климом.

На презентації виступили Олег Іванусів, президент Фундації Енциклопедії України (Торонто, Канада), Неля Куковальська, генеральний директор Національного заповідника "Софія Київська", Ігор Ліховий, перший заступник міністра культури України, Василь Німчук, завідувач відділу Інституту української мови, член-кореспондент НАН України, Ольга Іванова, к.і.н., старший науковий співробітник Інституту рукопису Національної бібліотеки ім. Вернадського.  

Під час заходу звучала музика у виконанні кафедрального хору "Благовіст" та капельної формації "Піккардійська терція".

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.