Росії теж необхідні радикальні кроки з декомунізації — російський історик

Відомий російський історик Нікіта Петров переконаний, що процес декомунізації, запущений в Україні, — обов’язковий для побудови майбутнього держави на основі права і дотримання прав людини.

 

"Під радянським минулим потрібно проводити межу — і межу історичного осмислення, і межу юридичних оцінок, — вважає історик. — Тому важливі декомунізація і перейменування всього, що носить імена діячів радянського репресивного режиму, організаторів репресій, таких як Ленін, Калінін і багато інших, — щоб пам’ять про минуле була цілісною і сповненою поваги".

Прийняття в Україні так званого декомунізаційного пакету законів, зокрема — про відкриття архівів в розмові з "Радіо Свобода" він назвав необхідним процесом, важливим для будь-якого суспільства, яке збирається будувати своє майбутнє на основі права і дотримання прав людини: "В якомусь сенсі без цього ніяк не можна взагалі декларувати будь-які демократичні принципи".

Історик нагадав, що у будь-якій країні, яка відходила від тоталітарних порядків (у країнах Східної Європи, а сьогодні — в Україні), перш за все відкривають всі таємниці минулого режиму: "Це необхідно зробити тільки для того, щоб люди розуміли, від чого вони пішли і до чого хочуть прийти", — переконаний Петров.

На думку Нікіти Петрова, такі ж радикальні кроки як в Україні, потрібні і Росії. "Відкриття архівів — це кардинальний крок, це розрив з минулим, який лякає багатьох у Кремлі.

Що ми будемо розповідати про велич країни, якщо на сторінки преси чи в книги весь час будуть виплескувати сюжети, пов’язані зі злочинами нашої радянської держави проти особистості, проти сусідніх країн? — вважає Петров. — Яка у нас країна — таке і ставлення до минулого і до архівів. Оце небажання відкривати, бажання створювати якісь фейки якраз і говорить про недемократичний характер сучасної Російської держави".

Як відомо, 21 травня 2015 року в Україні набув чинності пакет декомунізаційних законів, серед яких —  Закон України "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", відповідно до якого запроваджується вільний доступ до архівів та передача їх з-під відомств силових органів до Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті (ГДА УІНП).

Закон розроблявся за участі громадськості в рамках програми Центру досліджень визвольного руху "Відкриті архіви" за підтримки Міжнародного фонду "Відродження".

Ініціатори переконані, що такий крок не лише допоможе глибше дізнатися про минуле країни, але й буде однією з гарантій неповернення тоталітарних практик у роботі правоохоронних органів та спеціальних служб незалежної України.

 

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.