У Києві - виставка про українську освіту за кордоном в 1930-х

У приміщенні Київського міського будинку учителя відкриють документальну виставку "Українські навчальні заклади та наукові осередки за кордоном (1920–1930-ті рр.)".

Про це йдеться у прес-релізі Центрального державного архіву зарубіжної україніки.

У період між двома світовими війнами українська політична еміграція, причетна до процесів українського державотворення 1917–1921 рр., поставила за мету зберегти себе як частину українського етносу та заявити про українців у світі. Одним із шляхів досягнення цієї мети стало заснування на чужині, передусім у Чехословаччині, навчальних та наукових закладів. Роль і значення українських еміграційних наукових та навчальних осередків у справі виборювання незалежної України сформулював голова Директорії УНР Симон Петлюра:

"Наша боротьба не закінчилася відступом Уряду та Армії поза межі Батьківщини… Закон розподілу національних сил поклав на нас – тих, що живуть тепер на чужині, – певну пайку праці, яку тільки ми – і більше ніхто – й можемо виконати".

Саме наукова діяльність, зазначав С. Петлюра, більш ніж будь-яка інша, здатна продемонструвати "нашу національну здібність до конструктивної праці і наявність за нами тих елементів державної творчості, що являються незаперечними доказами оправданности наших змагань в цьому напрямку".

Поза межами Батьківщини, українці заснували низку навчальних закладів та наукових товариств, зокрема, у Чехословаччині (Український Вільний Університет, Українську Господарську Академію, Український вищий педагогічний інститут ім. М. Драгоманова, Український інститут громадознавства, Історико-Філологічне товариство, Український академічний комітет, Союз інженерів українців), Німеччині (Український науковий інститут у Берліні) та Польщі (Український науковий інститут у Варшаві).

На виставці представлено документи, які висвітлюють діяльність закордонних українських навчальних закладів та наукових осередків, розповідають про видатних українських науковців, які стояли біля витоків цих інституцій, містять роздуми політичних та громадських діячів щодо важливості розвитку української науки та освіти на чужині.

 

Виставку урочисто відкриють 20 листопада о 14.00 у приміщенні Київського міського будинку учителя (вул. Володимирська, 57). Виставка працюватиме до 30 листопада. Вхід вільний.

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.