Відкритий доступ до архівів дозволив громадянам дізнатися більше про свої родини – архівісти

Закон про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму сприяв зростанню звернень громадян за інформацією до архівів.

Про це 20 квітня під час дискусії в Українському кризовому медіа-центрі повідомив Андрій Когут, директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України. Він підкреслив, що громадяни стали більше цікавитися історією не лише країни, а й своїх родин.

На прикладі ГДА СБУ Андрій Когут повідомив, що "практично половина з усіх звернень – це пошук родичів, інформації на репресованих осіб, приблизно третина стосується історичних досліджень, а решта - це соціально-правові питання".

 Андрій Когут

За даними моніторингу у 2014 році до архівів, що містять документи репресивних органів СРСР звернулося понад 87 тисяч громадян, а у 2015 – вже майже 125 тисяч осіб.

Якщо , наприклад, порівнювати кількість звернень до документів КГБ у першому кварталі 2016 року порівняно з першим кварталом 2014 року, то зростання відбулося втричі. Такі дані відображені в інфографіці за результатами моніторингу звернень до архівів, яку здійснив Центр досліджень визвольного руху.

 

Серед новацій закону, на які звернув увагу директор ГДА СБУ є те, що відповідальність за оприлюднення інформації покладається не на архівіста, який видає документи, а на дослідника, який публікує її.

Однією з вимог закону про доступ до архівів було їхнє оцифровування, нагадав Володимир Бірчак, заступник директора ГДА СБУ. Цей процес розпочали ще у 2007 – 2008 роках, проте документи ще не викладали в Інтернет. Нині, коли створюються спеціальні сайти, це набагато спрощує процес отримання інформації.

 Володимир Бірчак

"Вже не потрібно їхати до Києва чи якогось регіонального центру СБУ, щоб ознайомитися з тими чи іншими документами, багато з них вже є оцифровані, виставлені в мережу Інтернет. І з будь-якого куточка світу можна зайти на сайт, переглянути документи та скачати їх", – пояснив Володимир Бірчак.

Оксана Юркова з Інституту історії України НАН України, ілюструючи приклади сучасних інтернет-проектів,розповіла про плани зібрати всі праці Грушевського, всі архівні документи та дослідження про нього у найрізноманітніших варіантах – від рукописів, через машинописи, першодруки, і до найостанніших видань в одному спеціальному електронному архіві.

 Оксана Юркова

Ігор Розкладай, юрист "Центру демократії та верховенства права" підкреслив, що архіви мають усвідомлювати свою важливість і навів приклад Чорнобильської катастрофи. 

"Саме архів СБУ може почати достатньо серйозну суспільну дискусію, що це було. По-суті, саме будівництво, існування і аварія – це був один величезний злочин комуністичного режиму, на якій поклали тисячі життів", – зауважив юрист. Він пояснив, що закон про доступ до архівів є унікальним для українського правового поля.

"Вперше ми почали залазити в достатньо консервативну схему з новими принципами, про які Європа вже говорить більш, ніж 10 років", – заявив Ігор Розкладай. Він додав, що тепер має бути написана "біла книга" і розроблений новий загальний закон про архіви і доступ до них в цілому, адже нині є певний конфлікт у законодавстві.

 Ігор Розкладай

Ігор Кулик з Українського інституту національної пам’яті, розповів, що з ухваленням закону архіви почали більше презентувати себе у соцмережах. Передусім, у "Фейсбуці" створили низку тематичних груп стосовно різного роду архівів, а також сторінок архівів. 

"У більшості – це інформація про діяльність архівів, щоб показати, що архів – це не тільки зберігання документів, що це якась жива діяльність", – каже Ігор Кулик. За його словами, однією з найактивніших груп є "Доступ до архівів", що спеціалізується на тематиці репресивних органів.

 Ігор Кулик

Захід було організовано Центром досліджень визвольного руху за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" в рамках програми "Відкриті архіви: розробка нового законодавства з доступу до інформації про злочини проти прав людини".

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.