У Литві знайшли найбільший архів антирадянських партизанів

У Маріямпільському районі Литви знайшли архів із документами литовських партизанів округи Тауро.

Про це повідомив сайт Delfi з посиланням на Особливий архів Литви.

Бідон із партизанськими документами 1940-х років знайшов фермер села Балсуляй під час орних робіт на початку вересня цього року. Він передав їх до Маріямпільського краєзнавчого музею, а музей - до Особливого архіву Литви. 

Як зазначили в архіві, це найбільший архів литовського визвольного руху, знайдений в одному місці, за останні 20 років. Побіжний огляд документів установив, що їх налічується біля 2-х тисяч аркушів.

Це видання антинацистського опору "На свободу" і "Незалежна Литва" (1943-1944), видання партизанської округи Тауро "Шляхом боротьби", накази керівника цієї округи за 1946 рік, протоколи з'їздів командирів партизанських підрозділів тощо.

В архіві кажуть, що на реставрацію такого масиву може піти не один рік.

 Так виглядали литовські "лісові брати", 1949 рік. Фото: ru.delfi.lt


Довідка:

Партизанську округу Тауро було створено 1945 року. Вона охоплювала Маріямпільський, Шакяйський і Вілкавіський повіти. До 1949 року в окрузі діяло п'ять, а згодом - три партизанські підрозділи. Останній партизан округи Юстінас Бальчюс-Плутонас загинув у 1957 році.

Загалом, проти радянської окупації Литви боролися біля 50 тис. партизанів, також відомих, як "лісові брати". За роки визвольної боротьби загинуло понад 21 тис. учасників руху Опору, членів їх сімей та прихильників.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.