У варшавському архіві знайшли картотеку на 20 тисяч червоноармійців у складі Війська Польського

У Військово-історичному бюро Республіки Польща (раніше – Центральний військовий архів) у Варшаві виявили картотеку, що містить 20 тис. анкет солдатів Червоної (Радянської) армії, спрямованих на службу до Народного Війська Польського.

Про це повідомляє Monitor Info з посиланням на "Польське радіо для закордону". Оскільки раніше документи не були обліковані, доступними вони стали тільки зараз.

"Тут знаходяться приблизно 20 тис. особових анкет, які ми зараз скануємо, деякі з них дуже об’ємні. Декотрі я вже опублікував. Частина їх містить фотографії і по 3–4 сторінки детальних даних", – розповідає директор ВІБ і член колегії Інституту національної пам’яті (ІНП), професор Славомір Ценкевич.

Досліджуючи знайдені матеріали, ВІБ натрапило на чергові 8 тис. особових папок військовослужбовців Червоної (Радянської) армії.

"Я не здогадувався про те, що кадровики Червоної армії безпосередньо документували проходження служби солдатами Червоної армії, направленими до Польської народної армії. Навіть писав про це у своїх публікаціях. А виявляємо, що на цих 20 тис. солдатів, анкети яких у нас уже є, маємо ще приблизно 8 тис. папок", – додав професор Ценкевич.

Як пише сайт ucrainarma.org, радянські солдати солдати почали з’являтися в армії комуністичної Польщі з моменту формування її 1-ї дивізії в СРСР. У березні 1944 року сформований 1-й корпус Польських збройних сил в СРСР передислокувався до українських Сум. Пізніше всі польські військові формування на території СРСР об’єдналися в 1-шу Польську армію, де служило до 40 % українців.

Мобілізації до Польської армії в СРСР здійснювалися зокрема й з українського Поділля в 1944 і в 1945 роках навіть після того, як армія облишила терени СРСР. Остаточного вигляду Народне Військо Польське набуло 29 липня 1944 року після об’єднання Польських збройних сил в СРСР та партизанської комуністичної Армії Людової.

Керівник ВІБ вважає, що найважливіше – дослідити, хто з радянських офіцерів залишився у комуністичній Польщі і влився в суспільство. "Також наскільки ці люди (…) причетні до створення групи, середовища, яке ще за Народної Польщі, а, може, навіть після 1989 р, вже за вільної Польщі, вело відповідну діяльність для реалізації радянських, а потім і російських інтересів", – заявив професор.

Окрім цього, ВІБ знайшло і передало в ІНП документи першого післявоєнного керівника розвідувального відділу Генштабу народної Польщі (1944—1945) полковника Никанора Голосницького (псевдо "Озга"), службовця Головного розвідувального управління Генштабу СРСР.

Після завершення проекту картотеку архіву, що налічує понад 20 тис. реєстраційних карток, планують зробити доступною для дослідників в електронній версії.

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.