Українській Гельсінській групі - 40 років. ПРОГРАМА ЗАХОДІВ

Сорок років тому за ініціативи письменника й філософа Миколи Руденка, генерала радянської армії Петра Григоренка, хіміка Оксани Мешко, письменника-фантаста Олеся Бердника, юриста Левка Лук’яненка був започаткований український гельсінський правозахисний рух.

Програма заходів до відзначення 40-річчя Української гельсінської групи оновлюється, тож слідкуйте за змінами на сайті та у соціальних мережах Українського інституту національної пам’яті.

8 листопада

10.00: відкриття виставки "В’язні сумління" про історію українського правозахисного руху 1970-1980-х років.

Місце проведення: Музей Національного університету "Києво-Могилянська академія" (вул. Сковороди, 2 (вхід із Контрактової площі, біля бібліотеки Антоновичів та Сонячного годинника).

11.00 – 17.00: круглий стіл "Український правозахисний рух 1970-1980-х років у боротьбі за права людини та українську державність". Програма дискусії за лінком.

Місце проведення: Музей Національного університету "Києво-Могилянська академія" (вул. Сковороди, 2).

9 листопада

10.00: спільна молитва на могилі Патріарха Володимира на Софійській площі за покійних членів Української гельсінської групи та інших політв’язнів.

По завершенню молитви – поїздка членів Української гельсінської групи, дисидентів і політв’язнів на Байкове кладовище, щоб відвідати могили Миколи Руденка, Надії Світличної, Василя Стуса, Юрія Литвина, Олекси Тихого, Оксани Мешко, В’ячеслава Чорновола, Івана та Леоніди Світличних, Михайлини Коцюбинської, Левка Горохівського, Євгена Сверстюка, Миколи Плахотнюка, Олеся Сергієнка.

Час уточнюється: зустріч членів Української гельсінської групи із Президентом України.

18.00: урочисті збори громадськості у Київському міському будинку вчителя (вул. Володимирська, 57).

У програмі виступи членів Української гельсінської групи, правозахисників, дисидентів, сестер Тельнюк, Марічки Бурмаки, Тараса Компаніченка, Марініти.

Організатори: Український інститут національної пам’яті, Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Видавництво "Смолоскип" ім. В. Симоненка, Конгрес національних громад, Музей шістдесятництва, Всеукраїнське товариство політичних в’язнів і репресованих, Київський міський будинок вчителя, Національний університет "Києво-Могилянська академія", Національний архівний фонд України.

Вхід вільний.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.