З’явився віртуальний музей історії культури та активізму Луганська

24 листопада в Києві активісти молодіжної організації «СТАН» презентували віртуальний музею історії культурного та громадського життя Луганська в 2004—2013 роках.

Про це повідомляє газета "День". Музей "Luhansk’s Art&Facts" являє собою веб-сайт, на якому зібрані та скласифіковані фото та відеоматеріали різноманітних артефактів і явищ культурної історії Луганська за 2004—2013 роки. Крім того, на порталі розміщено спогади людей, які були активними в громадському житті міста тих часів.

Ініціаторами створення віртуального музею стали вимушені переселенці з Луганська, які прагнули зберегти пам’ять про життя міста до війни. Автором ідеї виступили Ярослав Мінкін – луганець, який нині проживає в Івано-Франківську - та дослідниця Анна Остафійчук (Нідерланди).

Частина команди проекту. Зліва праворуч: Богдан Дубильовський, Яна Браун та автор ідеї Ярослав Мінкін 

"Музей покликаний законсервувати і зберегти артефакти культурного життя Луганська в період між двома революціями. Руйнувати стереотипи щодо регіону та їх мешканців, заповнювати порожнечу тотальної ізольованості і невідомості про тамтешнє мистецьке і активістське життя. І коли нависла загроза втратити багато мистецьких цінностей, ми вирішили врятувати все що ще можливо і зробити це надбанням громадськості із комфортним доступом", - говорить один із авторів проекту Богдан Дубильовський.

На презентацію зібрався аншлаг 

За словами організаторів, щоб його втілити їм знадобилося півроку. Заручившись підтримкою "Гете-Інституту в Україні", Музею округу Фрідріхсхайн-Кройцберг у Берліні (Friedrichshain-Kreuzberg Museum) та Міністерства іноземних справ Федеративної Республіки Німеччини  їм удалося розробити концепцію та наповнити віртуальний музей оцифрованими експонатами та унікальними свідченнями.

Зібрані експонати творці музею розділили на п’ять категорій: артефакти, персони, середовища, місця та події. Ключовим критерієм добору була різноманітність у висвітленні життя міста.

Головна сторінка сайта віртуального музею 

"Музей демонструє відвідувачам нереалізовану альтернативу – культурні та громадські ініціативи Донбасу, які уособлювали демократичний європейський шлях і були насильно перевані з початком конфлікту. Заперечувати цей досвід непродуктивно. Краще зберегти цю пам’ять і зробити висновки, щоб сформувати ґрунт для майбутніх реформаторів Донбасу", - пояснює один із керівників "СТАНу" Костянтин Скоркін.

Над створенням проекту "Luhansk’s Art&Facts" працювали: Ярослав Мінкін, Світлана Ославська, Богдан Дубильовський, Мелані Кребс, Яна Браун, Оксана Свищ, Христина Чернеко, Кайл Логан і Євгеній Королєтов. 

 Виступає - Світлана Ославська

Як пояснили автори, хронологічні межі їхнього проекту починаються з 2004 року, коли суспільно-культурне життя Луганська стало помітним як самобутнє явище, і закінчуються 2013 роком, тобто останнім мирним роком у житті міста.

Під час презентації перед учасниками виступив директор Музею Фрідріхсхайн-Кройцберг Мартін Дюсполь, який провів паралелі між вигнанням німців із Східної Європи до власне німецьких земель після Другої світової війни і вимушеним переселенням луганчан унаслідок російсько-української війни. Німці-біженці також створювали музеї, присвячені їхнім малим батьківщинам.

Однак, на його думку, віртуальний музей "Luhansk’s Art&Facts" значно прогресивніший, оскільки він не консервує ностальгію за регіоном, а орієнтований на збереження культурних надбань Луганщини для майбутніх поколінь.

Відвідати віртуальний музей "Luhansk’s Art&Facts" можна за адресою www.artluhansk.com. Автори проекту закликають поповнювати віртуальну колекцію та пропонувати свої зауваження.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.