Документи КГБ про боротьбу Святослава Караванського стали доступні онлайн.СКАНИ

Центр досліджень визвольного руху публікує в Електронному архіві українського визвольного руху колекцію документів КГБ про життя й боротьбу визначного дисидента Святослава Караванського (1920—2016).

30 документів НКГБ—КГБ за 1944—1970 роки, які зберігаються в Галузевому державному архіві СБУ, розповідають про боротьбу Святослава Караванського за Українську державу під час Другої світової війни, дисидентську антирадянську діяльність та ув’язнення в таборах ГУЛАГу.

У дисидентський рух Святослав Караванський прийшов з лав українського визвольного руху. 

Протокол допиту НКГБ від 2 серпня 1944 року та анкета заарештованого розкривають біографічні дані Караванського, а також обставини його вступу в ОУН, діяльність у націоналістичному підпіллі м. Одеси під час румунської окупації та після повернення радянської влади.

Протягом 1942—1944 років під псевдо "Бальзак" Караванський очолював осередок ОУН на історико-філологічному факультеті Одеського університету, розповсюджував агітаційні матеріали та керував книгарнею, чиї прибутки поповнювали касу організації.

Протокол допиту Святослава Караванського в НКГБ від 2 серпня 1944 року про його участь в ОУН.

Післявоєнні віхи біографії дисидента відображені в повідомленнях КГБ УРСР для ЦК КПУ про діяльність Караванського та пропоновані репресивні заходи проти нього.

У повідомленні КГБ від 16 жовтня 1965 року йдеться про статтю Караванського "Про одну політичну помилку", яка викривала політику русифікації вищої школи в Україні, та звернення "До керівників компартій світу".

Чекісти з’ясували, що її автора 7 лютого 1945 року Військовий трибунал Одеського гарнізону засудив на 25 років таборів за "зраду Батьківщини", тобто за участь в ОУН і контакти з румунською розвідкою.

"Перебуваючи в місцях ув’язнення, Караванський залишався на ворожих позиціях, злісно порушував табірний режим, в 1957 році брав активну участь в організації масових заворушень.

За ворожі дії та дисциплінарні проступки Караванського двічі переводили на суворий режим, один раз до в’язниці на один рік і 32 рази був запроторений у карцер і штрафний барак", — писав головний кагебіст України про знаного філолога.

Оскільки 14 грудня 1960 року Караванського звільнили з Дубравлагу за амністією, чекісти пропонували відправити його досиджувати решту терміну.

Інформаційне повідомлення КГБ від 16 жовтня 1965 року на адресу ЦК КПУ про антирадянську діяльність С. Караванського

Але, як свідчать оприлюднені документи, Караванський не полишив боротьби. 24 вересня 1969 року КГБ повідомляв:

"Перебуваючи в Дубравному ВТТ, Караванський продовжував виготовляти і розсилати нелегально наклепницькі й антирадянські документи, деякі з яких опинилися за кордоном і використовувалися в антирадянській пропаганді.

За вказані дії за вироком суду Караванського відправили в тюрму № 2 м. Владимира, де також продовжував виготовляти тайнописом злісні антирадянські документи й спрямовувати їх різноманітними шляхами за межі в’язниці".

Інформаційне повідомлення КГБ 17 листопада 1969 року на адресу ЦК КПУ про заходи дружини С. Караванського Ніни Строкатої щодо привернення уваги до стану політв'язнів в СРСР

У колекції опубліковано й згадані "злісні антирадянські документи". Це — свідчення товариша по ув’язненню — учасника розкопок поховань жертв Катинських розстрілів НКВД; "10 заповідей патріота поневоленого краю", "10 заповідей патріота, силоміць покликаного до окупаційного війська".

Крім того, тепер доступне онлайн "Клопотання" Караванського про притягнення міністра вищої та середньої освіти УРСР Юрія Даденкова до кримінальної відповідальності за політику русифікації вищої освіти в Україні.

Клопотання С. Караванського про притягнення до кримінальної відповідальності міністра вищої та середньої освіти УРСР Ю. Даденкова за русифікацію вищої школи в Україні

Поціновувачі письменницького таланту Святослава Караванського можуть ознайомитися з його віршами "Володимирські ритми" і "Ритми Володимира" та "Вісті з Праги", що як речові докази зберігалися в матеріалах кримінальної справи.

Усю колекцію можна переглянути онлайн на сайті Електронного архіву українського визвольного руху.

Як повідомляла "Історична правда", 24 грудня 2016 року дисидент і мовознавець Святослав Караванський помер у віці 96 років.

Електронний архів визвольного руху avr.org.ua є сервісом відкритого он-лайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів.

Проект реалізовується спільно Центром досліджень визвольного рухуЛьвівським національним університетом імені Івана Франка та Національним музеєм "Тюрма на Лонцького" за участі Архіву СБУ, Українського інституту національної пам’яті та Національного університету "Києво-Могилянська академія".

Сьогодні в Е-архіві доступні копії 23905 документів. Місія проекту — робити минуле доступним.

Левко Лук'яненко. Незалежність на день народження

Небагато світових політиків можуть похвалитися тим, що саме на їх день народження випадали доленосні події для їх країни. Саме така подія сталася у 1991-му. Україна стала незалежною. Левку Лук’яненку тоді виповнилося 63.

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.