Личаківський цвинтар вкладе півтора млн у реставрацію поховань видатних діячів

Цьогоріч на Личаківському цвинтарі у Львові мають витратити майже півтора мільйона гривень на відновлення майже 30 поховань українських діячів.

Про це повідомляє "Форпост".

Наразі дають собі раду власними силами – без залучення реставраторів. На відновлення надгробків грошей із міського бюджету не беруть, а вкладають кошти, зароблені завдяки туристам, 

"Зараз почали з чотирьох надгробних пам’ятників – Дмитра Волошина, поховання родини Чучманів, далі – Івана Охрімовича і ще одного. Йдеться про очищення від моху, нашарування цементу, який був в радянський період часу. Якщо пам’ятник похилений, його треба піднести і вирівняти", – зазначив працівник музею "Личаківський цвинтар" Андрій Гузій.

Надгробок Івана Левинського почистили і відновили ще минулоріч. Професор Львівської політехніки та водночас промисловець на початку ХХ ст. займався виробництвом цегли. Частина її з іменним клеймом збереглася дотепер. Матеріал використають для благоустрою поховання.

"Із тої фірмової цегли Левинського будуть зроблені сходинки, один комплекс сходинок, другий і по периметру повністю – замість поребрика", – повідомив директор музею "Личаківський цвинтар" Михайло Нагай.

Поміж тим, щороку відновлюють по одній каплиці, що розташовані на ансамблі вхідної площі Личакова.

"Першою була відновлена каплиця Бачевських, до речі за спонсорські кошти. Другою – каплиця Кисельків. І до фінансування долучилась Львівська пивоварня. Чому пивоварня – бо родина Кисельків мала у Львові підприємство з виробництва пива. Крім того, в цій каплиці спочиває засновник львівської швидкої допомоги Стройновський. Третя каплиця, яка буде відновлена цього року – Адамських. Адамський був офіцером армії Наполеона. А згодом він також був директором закладу для убогих, тобто це був благодійник", – розповів директор Личаківського цвинтаря.

Власників цих каплиць вважають важливими громадянами у житті Львова тодішніх часів. До відновлення їхніх усипальниць долучаються спонсори.

Майдан. Початок. Cпогади учасників Революції Гідності

"Мустафа написав у Фейсбуці: "Хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан?..". Цей заклик побачив Володимир Коломієць. Він кинув $600 на рекламу допису, і тому його побачили 100 тисяч користувачів".

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.