In memoriam. Помер радянський офіцер, який запобіг ядерній війні між США та СРСР

Стало відомо, що відставний офіцер Радянської армії, який не допустив ядерної війни між США та СРСР, помер у віці 77 років у травні 2017-го.

У 1983 році Станіслав Петров ніс чергування у командному пункті попередження ядерного нападу Серпухов-15 у Підмосков’ї, коли комп’ютери хибно зафіксували запущені в США ракети в напрямку Радянського Союзу.

Він прийняв рішення, що це була фальшива тривога, і не доповів вищому керівництву.

Петров помер у себе вдома у Москві у травні, але надбанням громадськості ця звістка стала щойно зараз, повідомляє "Бі-Бі-Сі".

Станіслав Петров у себе вдома, березень 2004 року. Фото: Scott Peterson / Getty Images

"У мене були всі дані [щоб вважати, що це була ядерна атака]. Якби я скерував свою доповідь по командній вертикалі вгору, ніхто б і слова не сказав проти неї, — згадував раніше Петров про ранок 26 вересня 1983, коли він отримав дані комп’ютерів. — Усе, що мені треба було зробити, це підняти слухавку й доповісти вищому командуванню по прямій лінії. Але я завмер. У мене було відчуття, що я сиджу на гарячій скороводі".

Хоча, за інструкцією, Петров повинен був негайно звернутися до військового керівництва, він, натомість, зателефонував черговому офіцерові у штабі армії та доповів про збій системи.

Якщо б він помилився, всього за кілька хвилин пролунали б перші ядерні вибухи. "Двадцять три хвилини потому я зрозумів, що нічого не сталося. Якби удар був справжнім, я б уже про нього знав. Це було справжнє полегшення", — згадував Петров.

Як показало пізніше розслідування, радянські супутники помилково ідентифікували відображення сонячних променів на хмарах як двигуни міжконтинентальних балістичних ракет.

Про смерть підполковника Станіслава Петрова стало широко відомо завдяки випадковому телефонному дзвінку. Німецький режисер Карл Шумахер, який першим зробив історію Петрова відомою у світі, подзвонив йому, щоб поздоровити з днем народження 7 вересня. Однак син Петрова Дмитро повідомив, що той помер ще 19 травня. 

За інформацією "Медузи", про смерть Станіслава Петрова 19 травня не сповістив жоден великий ЗМІ ані в Росії, ані на Заході. Інформацію про це надрукував лише журнал "Родина", що не має електронної версії, а також журналіст і письменник Дмитро Лиханов на "Фейсбуці".


Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.