На Донбасі встановили меморіальну дошку сотнику УНР

19 лютого в Покровську Донецької області встановили меморіальну дошку Нечипору Губі, сотнику Армії Української Народної Республіки.

Про це повідомляє "Gazeta.ua".

 Меморіальна дошка. Фото: Maksym Potapchuk

З ініціативою щодо увічнення пам'яті земляка звернулися представники громадських організацій, а сама акція стала можливою за підтримки місцевої влади та Міністерства інформаційної політики.

"Сьогодні ми згадуємо нашого видатного земляка, який сто років тому захищав українську незалежність", - сказав Покровський міський голова Руслан Требушкін на відкритті. – Минуло століття – і, на жаль, українці знову повинні зі зброєю в руках відстоювати нашу державність".

"Вшанування героїв УНР, донеччан-патріотів має особливу важливість", - впевнений начальник сектора інформаційної реінтеграції Криму та Донбасу Міністерства інформполітики Віктор Литвинов. - "Тому що це ще раз доводить: Донбас – Україна і завжди нею був, що б не говорили наші вороги".

ДОВІДКА:

Нечипір Данилович Губа народився 9 лютого 1892 на станції Гришине, яка перебувала на території сучасного Покровська. У роки Першої світової війни був мобілізований до російської армії, служив підосавулом 2-го Чорноморського полку Кубанського козачого війська.

Після проголошення незалежності УНР вступив до війська молодої держави. У 1919 році очолював школу підстаршин 9-ї Залізничної дивізії армії УНР. Добровольцем у складі 3-го кінного полку брав участь в Першому Зимовому поході. Після поразки УНР, по деякими даними, емігрував.

Нагадуємо, що 27 січня у Бахмачі відкрили меморіальну дошку на честь оборонців УНР.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.