Спецпроект

У Києві відкрили виставку "10 історій про великий голод". ВІДЕО

У Національному музеї "Меморіал жертв Голодомору" презентували виставку світлин та розповідей свідків тих страшних подій.

Про це повідомляє "5 канал".

 

Виставка містить спогади, зібрані науковцями музею під час експедицій Київською областю. Людям, які свідчили, тепер за 90, проте учасники дослідження до найменших дрібниць пам'ятають страшні роки Голодоморів.

"Повз наш двір йшли такі страшні люди, що навіть на людей вони були не схожі. Розпухлі, босі, бо вони все з'їли, що було шкіряне – свої чоботи, черевики, віжки", – пригадує свідок Голодомору.

Таким було дитинство 93-річного Миколи Онищенка. Голодомор застав його в селі Розівка на Запоріжжі, коли йому було сім років. Згадує: після трагедії село стало зовсім іншим.

"Співали, весь час були пісні. Після Голодомору, після того, як поховали ці мільйони, люди співати перестали. Замовчали", – каже пан Микола.

Свідчення очевидців про масштабний злочин радянської влади збирали науковці Національного музею "Меморіал жертв Голодомору". В Київській області вони записали 10 інтерв'ю, а фотограф створив серію світлин людей, що ділилися спогадами.

"Виставка "Сторожі правди" – це 10 людей, які пережили (ці події). На сьогодні вони всі живі, і своїми розповідями, своїми частинами розповідей складають одну-єдину історію про Голодомор. Ці люди пережили ті страшні події, ті страшні роки 1932-1933-го в різних регіонах України", – розповідає генеральний директор Нацмузею "Меморіал жертв Голодомору" Леся Стасюк.

Замість батька – героя однієї зі світлин – приїхала донька Зиновія Масла. Вона каже, що татові довелося пережити не лише Голодомор. Згодом були війна, німецький полон та радянські репресії – арешт і заслання на Колиму.

"Мій батько пережив Голодомор у селі Півні Фастівського району. Йому було 13 років. Їм вдалося вижити, бо навесні 1933 року батькові вдалося втекти в Ленінградську область. Але всю ту страшну зиму він був очевидцем усього того, що коїлося в селі", – каже донька свідка Голодомору Антоніна Надтока.

На виставці проект не закінчується, розповідають у музеї, адже науковці постійно шукають свідків Голодомору, щоб записати їхні спогади. Потім розповіді обіцяють оприлюднювати на сайті музею.

Нагадуємо, що у Торонто розпочали будівництво Меморіалу жертв Голодомору.

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.