У Празі облили фарбою пам'ятник радянському маршалу

У столиці Чехії облили рожевою фарбою пам'ятник Івану Конєву.

Про це повідомляє "Європейська правда" з посиланням на "Idnes".

На пам'ятнику зроблено напис фарбою чеською мовою "Той, який жодного разу не вистрілив" ("Ten, ktery nikdy nevystřelil"). Справу взяла під контроль поліція, а мерія дала дозвіл на відновлення пам'ятника.

 Фото: "Idnes"

"У даний час офіцери поліції аналізують наявні записи відеоспостереження з найближчих вулиць", - заявили у поліції.

Міська влада підтвердила, що в червні встановить пояснювальні таблички біля пам’ятника чеською, англійською та російською мовами, у яких буде викладена біографія маршала "з усіма її достоїнствами та недоліками". Проти цього уже протестували у Москві.

Три роки тому на постаменті статуї з'явився напис "Хайль Путін?", а в листопаді минулого року невідомі червоною фарбою написали на постаменті дати 1956, 1961, 1968 і 2017. Жителі Праги вже закликали раніше демонтувати статую.

Довідково. У радянській історіографії маршал Конєв вважається керівником звільнення Праги в 1945 році. Сучасні історики вважають, що війська 1-го Українського фронту під командуванням Конєва увійшли в уже звільнену Прагу.

Чеські історики зазначають, що маршал Конєв зі своїми підрозділами приїхав з Дрездена до Праги 9 травня 1945 року, коли в місті майже не залишилося загонів СС, а підрозділи вермахту покинули Прагу.

Це було пов'язано з тим, що місто взяли під контроль учасники Празького повстання і війська Російської визвольної армії генерала Андрія Власова, повернувши зброю проти німців. За день до цього, 8 травня, була підписана капітуляція з командуванням Празького повстання.

Після присутності на декількох фронтах у роки Другої світової війни Конєв був залучений до придушення угорського повстання в 1956 році, а також був присутній у Берліні на час будівництва Берлінської стіни в 1961 році. 1968 рік – це дата радянського вторгнення в Чехословаччину.

Нагадуємо, що днями у Харкові повалили, а потім знову відновили пам’ятник маршалу Жукову.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.