Спецпроект

80 років тому було знищено 127 українських православних святинь на Холмщині та Підляшші — УІНП

Цьогоріч виповнюються 80 роковини від трагічних подій — проведення акції руйнування українських православних церков на Холмщині і Південному Підляшші. Силами польського війська й поліції протягом 60 днів, у 1938 році, зруйновано 127 храмів і каплиць.

Зі середини травня до 16 липня 1938 року польська влада провела спеціальну кампанію, що отримала назву "ревіндикація" (з польської — "повернення майна") і найбільше зачепила Холмщину й південне Підляшшя, заселені переважно українцями, нагадують в Українському інституті національної пам'яті.

Її мета — ліквідація православних храмів і громад. Акція була елементом цілеспрямованої політики тогочасної польської влади спрямованої на асиміляцію українців За даними Люблінського воєводського уряду, було знищено 91 церкву, 10 каплиць, 26 молитовних будинки, загалом 127 святинь.

Окрім цього, 3 церкви передано Католицькій церкві, 4 храми використовували в якості моргів. Серед зруйнованих було 50 діючих церков, а також цінні пам’ятки церковної архітектури.

 Священик та прихожани православної церкви в Березні, яку зруйновано в 1938 році 

Військові та поліційні формування, які брали участь у руйнуванні храмів, прибували в населений пункт на світанку, інколи вночі. Їх супроводжували представники місцевої адміністрації.

Якщо храм був діючим, виконавці акції примушували православного священика винести дарохранительницю (священну посудину, що використовується для причастя) з Дарами. У випадку відмови погрожували ув’язненням. Проте частіше знищували сам храм разом із усім оснащенням, включно з парафіяльними бібліотеками чи архівами.

Під час цілеспрямованої руйнації українських православних церков у 1938 році, знищено найстаріші пам’ятки церковної архітектури на території тодішньої Польщі: храм у Білій-Підляській 1582 року, Замості 1589-го, в Корниці 1578-го та інші. Розібранню підлягала й одна з найстаріших мурованих православних церков у Польщі  церква Успіння Пресвятої Богородиці в Щебрешині (XVI ст.).

Лише після протестів місцевої інтелігенції отримано згоду на її часткове збереження "у якості історичних руїн".

Знищення українських церков напередодні Другої світової війни стало одним із чинників подальшого загострення польсько-українських стосунків, їх переростання у конфлікт та збройне протистояння.

Детальніше про акцію руйнування православних церков на Холмщині та Підляшші читайте тут.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.