Спецпроект

Окреме вшанування жертв Волині - це наслідок польської політики - В'ятрович

Володимир В'ятрович назвав ушанування жертв польсько-української війни нарізно закономірним результатом польської політики.

Про це Голова Українського інституту національної пам'яті написав на своїй сторінці у "Фейсбуці".

"Дивно, що когось ще дивує те, що жертв польсько-українського конфлікту президенти України та Польщі вшановуватимуть не разом. Адже це закономірний результат польської політики - бажання наших західних сусідів всупереч історичним фактам бачити жертвами лише своїх, а вбивцями тільки інших", - переконаний В'ятрович.

На його думку, польська та українська нації ще не дозріли до розуміння свого обов'язку перед нащадками: 

"Те, що і українці і поляки вшановують своїх загиблих є свідченням того, що ми розуміємо наш обов‘язок перед нашими предками. Але те, що ми не можемо цього робити разом свідчить, що ще не дозріли до розуміння обов‘язку перед нашими нащадками".

Нагадаємо, у ЗМІ з'явилася інформація про те, що український і польський президенти не змогли домовитися щодо спільного вшанування жертв польсько-української війни 1942-47 років. 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.