Спецпроект

Петиція про збереження цвинтаря інтернованих українців у Канаді потребує підписів

Термін підписання петиції до уряду Канади з проханням зберегти унікальний цвинтар з похованнями інтернованих українців у Спіріт Лейк спливає 15 серпня.

Зініціював збір підписів 17 квітня цього року д-р Любомир Луцюк.

Ідеться про те, що під час Першої світової війни уряд Канади інтернував низку іммігрантів з-поміж європейських народів як "ворожих чужинців". Серед таких опинилися й українці.

Їх тримали у 24 таборах по всій країні, в тому числі й у таборі Спіріт Лейк. На місцевому кладовищі існує щонайменше 16 поховань інтернованих.

Міністерство сільського господарства в 1936 році продало землі, на яких розташовується цвинтар, Квебеку, а уряд провінції продав їх у 1988 році фермеру. Теперішні власники земель відмовляються від пропозицій відновити кладовище.

Петиція до уряду Канади закликає вжити заходів щодо археологічного дослідження, повторного освячення та можливості обмеженого відвідування місця для комеморативних та релігійних потреб.

Відновлення цвинтаря підтримують Канадський фонд визнання інтернування під час Першої світової війни, Українсько-канадська асоціація за громадянські свободи та Український канадський конгрес.

Підписати петицію можна на сайті Палати общин парламенту Канади.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.