1 листопада 1918

Солідарність заради майбутнього. ЗВЕРНЕННЯ

До 100-ліття польсько-української війни 1918 року поляки та українці разом – в імʼя солідарності задля майбутнього!

1 листопада 2018 року минає 100 років від початку польсько-української війни. Війни, яку вели спершу за Львів, а потім за Галичину – йдеться у зверненні опублікованому на сторінці видання "Збруч".

 

Ми — члени польських та українських громадянських середовищ, які вже роками задіяні у побудові добросусідства і мудрого діалогу, — закликаємо, щоб памʼять про конфлікт 100-літньої давнини став уроком, з якого ми зможемо зробити належні висновки, особливо стоячи перед новопосталими загрозами і сутичками довкола "історичних памʼятей" обох наших народів.

Ця річниця дуже важлива для українців і поляків.

Перед лицем нинішніх загроз, спричинених політикою Росії, її спробою змінити правовий порядок у Європі шляхом анексії Криму та східних теренів України; перед лицем кризи в Європейському Союзі, яка загрожує стабільності нашого континенту, а також зміни політики Польщі щодо України, внаслідок чого випрацювані впродовж останніх 30 років засади співпраці й діалогу між обидвома державами сьогодні поставлені під сумнів, а то й просто знищуються, — ми закликаємо до глибшої рефлексії над станом польсько-українських стосунків.

Боротьба, яка розпочалася 100 років тому, закінчилася поразкою України. Була вона польською перемогою, за яку Польща заплатила ціну вищу, ніж за не одну поразку.

Тоді перемогла концепція, що на політичній мапі світу нема місця для незалежної Української держави.

На її згарищі виросла радянська імперія, яка невдовзі знищила мільйони поляків та українців. Наші предки, діючи разом, могли б запобігти цьому, але не зуміли порозумітися.

Цю боротьбу Яцек Куронь назвав братовбивчою, бо гинули в ній не лише брати, а й сама ідея братерства наших народів. A сьогодні мусимо спільно задуматися над тим, чи не схильні ми повторити давні помилки.

1 листопада о тій самій годині — o 17.00 у Польщі i о 18.00 в Україні — зустріньмося біля могил тих, які тоді боролися одне з одним. Там, де немає таких поховань, зустріньмося у місцях, які нагадують про польську присутність в історії Україні та українську присутність в історії Польщі, а передусім – у місцях, які нагадують нам про польську-українську співпрацю та про осіб, завдяки яким така співпраця була.

Разом запалімо свічки, помолімося спільно за полеглих, віддаймо їм шану; знайдімо час, щоб разом помовчати, і збережімо в наших серцях памʼять про ті події та їхніх учасників.

Памʼять не про те, що вони воювали одне з одним, а про те, що кожен із наших народів – відповідно до своєї точки зору – боровся тоді за справедливе діло, за свободу своєї батьківщини, за незалежність народу. І нехай та памʼять нас зближує, а не розділяє – в імʼя часу і майбутнього Європи задля наступних поколінь українців і поляків.

Зустріч 1 листопада – це також добра нагода, щоб згадати про 100-ту річницю Варшавської битви, що надходить. Тоді воїни Симона Петлюри та Юзефа Пілсудського, стоячи плече до плеча, боролися за незалежність своїх держав: Польщі та України.

І разом обороняли Варшаву та Європу перед більшовицькою навалою. У тій боротьбі солдати й офіцери армії Української Народної Республіки (часто учасники польсько-української війни 1918–1919 рр.) до кінця виконали свої зобов’язання щодо Речі Посполитої. Вони вірно стояли поряд зі своїми союзниками, не жаліючи своєї крові у боротьбі за вільну Польщу.

Солідарно, разом, 1 листопада, о тій самій годині (о 17:00 у Польщі й о 18:00 в Україні), запалімо "свічки памʼяті" у багатьох містах України та Польщі.

У Варшаві: на Православному цвинтарі на Волі й на Військовому цвинтарі на Повонзках;

У Перемишлі: на Комунальному цвинтарі (на могилах Перемиських Орлят) і на Військовому цвинтарі Української Народної Республіки;

У Любліні: на Православному й Римо-Католицькому цвинтарі; у Кракові: на Цвинтарі на Раковіцах;

У Ґданську: (символічно) біля памʼятника св. Володимира.

У Києві: вул. Костельна (біля костелу). 

У Кривому Розі -  вулиці Мартіна Шимановського в старому районі Гданцівки, де була перша Каплиця Святої Брігітти

У Львові - Личаківський цвинтар, поховання воїнів УГА, цвинтар Орлят, воїнів АТО 

У Славському - на г. Маківка (акція відбудеться раніше, між 12-13:00)

У Миколаєві - школа  Ольжича (вулиця Айвазовського)

У Рівному - біля памятника Петлюри. 

У Харкові - вул. Танкопія 12 Б (на даху Академії Лідерів).  

У Чернівцях - Польський народний дім (вулиця Кобилянської, 40).

Від імені організаторів зустрічей 1 листопада у Польщі та Україні:

Ярослав Грицак

Данута Куронь

Мирослав Маринович

Єжи Рейт

Пйотр Тима

Іза Хруслінська

25.10.2018

Левко Лук'яненко. Незалежність на день народження

Небагато світових політиків можуть похвалитися тим, що саме на їх день народження випадали доленосні події для їх країни. Саме така подія сталася у 1991-му. Україна стала незалежною. Левку Лук’яненку тоді виповнилося 63.

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.