Спецпроект

АНОНС: У Києві відкриється виставка "Гарет Джонс. Щоденник"

20 листопада в столичній галереї "Лавра" відкриється виставка "Гарет Джонс. Щоденник", присвячена постаті видатного британського журналіста, який першим розповів світові правду про Голодомор 1932-33 років в Україні.

Відвідувачі виставки матимуть можливість зануритися у світ 30-х років ХХ століття, дізнатися, за яких умов Гарет Джонс робив свої журналістські розслідування, з якими перепонами і брехнею стикався під час роботи, яким силам йому довелося протистояти.

Кожен зможе задати собі найболючіше питання: що я можу зробити проти тоталітарної системи? Що я можу протиставити злу?

 

Гарет Джонс – британській журналіст, який, ризикуючи життям, тричі відвідав радянську Україну в найважчий період її історії. У 1930-1933 роках він побачив голод власними очима і, не вагаючись, голосно розповів про це світу.

Однак світ промовчав, політики Заходу не бажали чути незручну їм історію, а поважні медіа не підтримали журналіста в його боротьбі за правду, продовжуючи публікувати альтернативні новини, народжені у Москві.

Проте посіяне Гаретом зерно все ж таки проросло та похитнуло рух тоталітарної машини. Журналістські розслідування Гарета згодом стали підґрунтям для написання алегоричного роману "Колгосп тварин" Джорджа Орвелла.  

"Ідея масштабного проекту, метою якого є популяризація імені Гарета Джонса та його вкладу в розповсюдження світом правди про Голодомор 1932-33 років в Україні, а також сприяння визнанню Голодомору геноцидом українського народу, у нас народилася під час роботи над історичним трилером "Гарет Джонс" режисерки Агнешки Голланд, що створюється спільними зусиллями Польщі, України та Великобританії, – розповідає продюсер стрічки Єгор Олесов. – У широкий прокат фільм вийде вже наступного року, а виставка "Гарет Джонс. Щоденник"  наша перша спроба познайомити українців із цією видатною особистістю".

Виставка стане першим кроком у реалізації масштабного соціально-просвітницького проекту компанії FILM.UA Group, метою якого є популяризація персони Гарета Джонса в Україні та світі.


20 листопада, вівторок, 19.00

Місце: галерея "Лавра" (Київ, вул. Лаврська, 1)

Організатори: компанії FILM.UA Group, Kinorob та AMUSEUM за підтримки Українського інституту національної пам’яті та Українського культурного фонду. 

Вхід вільний.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.