АНОНС: «Тріумф людини». У Києві представлять виставку про українців у таборах ГУЛАГУ

ГУЛАГ нещадно експлуатував своїх в’язнів, аби витиснути з них максимум і перетворити на слухняних «будівників комунізму». Але українці, кинуті в табори, зберігали гідність, гуртувалися в мережі спротиву та, врешті-решт, спричинилися до повстань, які цю систему розвалили. Про них розповідає виставка «Тріумф людини. Мешканці України, які перемогли ГУЛАГ».

Проект представлять 8 травня — у день завершення Другої світової війни у Європі, повідомляє УІНП.

 

Комуністична влада створила перші концентраційні табори в Європі ще в 1918–1921 рр. У числі перших в’язнів були й українці — вояки Армії Української Народної Республіки.

Відтоді українці стали постійним "населенням" мережі терору та експлуатації ОГПУ—НКВД—МВД аж до 1990-го, коли на волю вийшов останній українець-політв’язень.

Міністри УНР, митці "Розстріляного Відродження", "класово ворожі елементи", науковці?"шкідники", учасники українського визвольного руху, репресовані за сфабрикованими звинуваченнями, дисиденти та священнослужителі — вони були приречені на повільну смерть на лісоповалах, "комуністичних будівництвах", копальнях за Полярним колом чи секретних дослідних установах ("шарашках") або тюремних психлікарнях.

Проте три повстання — Норильське, Кенгірське й Воркутинське струсонули систему радянських концтаборів так, що тоталітарний режим мусив більшість таборів закрити. І українські в’язні теж були серед тих, хто забив останній цвях в труну ГУЛАГу.

"Українці складали понад половину в’язнів ГУЛАГу в 1953 році. Це були представники всієї нації: селяни, політики, духовенство, культурна еліта. Проте комуністичний режим не досяг своєї цілі – винищити їх.

Українські в’язні були серед тих найактивніших, хто зруйнували імперію ГУЛАГу і всю комуністичну державу. Багатолітній в’язень Левко Лук’яненко написав Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, що став вироком Радянському Союзові", — говорить Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Організатори:

Український інститут національної пам’яті, Центр досліджень визвольного руху, Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького", Галузевий державний архів СБУ.

Автори: Ігор Бігун, Володимир Бірчак, Володимир В’ятрович, Леся Бондарук, Олеся Ісаюк, Анна Олійник, Ярина Ясиневич

Над проектом працювали: Наталія Бик, Богдан Завітій, Іван Кішка, Петро Клим, Андрій Когут, Катерина Ніколаєнко, Олена Шарговська, Назар Ясиневич, Дмитро Вортман.

Медіа-партнери: Радіо Свобода, ТСН.ua, Історична правда, Gazeta.ua, Укрінформ, телеканал Еспресо.

Час: 8 травня, середа, 14:00

Місце: вул. Хрещатик, 22, (біля будівлі Головпоштамту)

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.