Ті, що перемогли ГУЛАГ. У Києві відкрилася нова виставка. ФОТО

З нагоди 8 травня — Дня пам’яті і примирення — в Києві на Хрещатику біля Головпошти відкрилася нова виставка «Тріумф людини. Мешканці України, які перемогли ГУЛАГ».

Про це повідомляє Український інститут національної пам'яті.

Фото: УІНП
Фото: УІНП

Виставка, створена Українським інститутом національної пам’яті, Центром досліджень визвольного руху, Національним музеєм-меморіалом жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» та Галузевим державним архівом Служби безпеки України, розповідає про систему ГУЛАГу, який нещадно експлуатував своїх в’язнів, аби витиснути з них максимум і перетворити на слухняних «будівників комунізму.

Але українці, кинуті в табори, зберігали гідність, гуртувалися в мережі спротиву та врешті-решт спричинилися до повстань, які цю систему розвалили.

Фото: УІНП
Фото: УІНП

«Українці складали понад половину в’язнів ГУЛАГу в 1953 році. Це були представники всієї нації: селяни, політики, духовенство, культурна еліта. Проте комуністичний режим не досяг своєї цілі – винищити їх.

Українські в’язні були серед тих найактивніших, хто зруйнували імперію ГУЛАГу і всю комуністичну державу. Багатолітній в’язень Левко Лук’яненко написав Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, що став вироком Радянському Союзові», — зазначив на відкритті виставки Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, співавтор виставки.

Система ГУЛАГу продовжила діяти і після Другої світової війни, коли нацистські табори поступово перетворювалися на музеї тоталітаризму та нелюдської жорстокості. Через ГУЛАГ, спецпоселення та інші каральні заклади пройшло більше 20 мільйонів українців.

«Жертвами гітлеризму і сталінізму стали мільйони українців. У ХХ столітті Україна постійно опинялася на дорозі в тоталітарних імперій, які то були союзниками, то воювали одна проти одної. І якщо багато наших сусідів і після Першої світової, і після Другої отримали свободу, то Україна стала жертвою агресії одвічного сусіда-колонізатора – Російської імперії у вигляді СРСР.

Але навіть в таких умовах українці не припиняли боротьби. І зараз ми маємо знати історію і робити все, щоб таких жертв ніколи не було у майбутньому. Бо тільки сильна українська держава зможе захистити українців», - підкреслив народний депутат України, Голова Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності Микола Княжицький.

Фото: УІНП
Фото: УІНП

На відкритті виставки були присутні дисиденти Василь Овсієнко та Йосип Зісельс, які безпосередньо пережили жахи радянських концтаборів та доклалися до здобуття свободи Україною.

«Я читав спогади євреїв, які пройшли через табори наприкінці 40-х на початку 50-х років, і вони всі свідчили, що головну роль в організації опору проти табірної адміністрації відігравали українці, в першу чергу – бійці УПА.

Звичайно, вирішальним фактором в ліквідації ГУЛАГу стала смерть Сталіна, але ці повстання дуже похитнули систему. І в 70-80 роки в політичних таборах українці теж були головною рушійною силою спротиву. До речі, українці в таборах тісно співпрацювали і з представниками інших національностей – євреями, литовцями, латишами, грузинами, вірменами, і це заклало підвалини міжнаціонального миру в Україні після розвалу Радянського Союзу і знищення таборів», - згадує дисидент Йосип Зісельс.

Фото: УІНП
Фото: УІНП

Виставка, розміщена на 21 банері, розповідає про тріумф людини над системою крізь призму доль знакових українців, серед яких Валер’ян Підмогильний, розстріляний в Сандармосі, сестра Лесі Українки Ізидора Косач, яка відбувала покарання в Онезьких таборах, борець за права кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв, один з лідерів ОУН, організатор мережі спротиву адміністрації ГУЛАГу Михайло Сорока, сестри Степана Бандери, матір Василя Кука, дисиденти Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл, Левко Лук’яненко та інші…

«Це справді тріумф українського духу. У Римській імперії тріумфом називали велике святкування і віддання шани полководцю, який здобув важливі для імперії перемоги. Українці в ГУЛАГУ, не мали тисяч легіонерів для перемоги, вони були самі тими легіонерами, тими преторіанцями - найвірнішими воїнами, проте не імперії, а своєї Батьківщини - України.

Боротьба була довгою - 74 роки, поки існував комуністичний тоталітарний режим і система його концтаборів. Але вони перемогли. Вони тріумфували 24 серпня 1991 року, коли Чорновіл, Лук'яненко та інші політв'язні тріумфально вносили до зали Верховної Ради синьо-жовтий прапор!», - розповідає один з авторів виставки, керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху Володимир Бірчак.

Міністр інфраструктури України Володимир Омелян нагадав, що «освоєння» Сибіру українцями почалося іще з кінця XVII століття, адже саме туди Російська імперія відсилала усіх бунтарів та вільнолюбивих людей.

А співавторка виставки, історикиня Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» (Львів) докторка Олеся Ісаюк розповіла історію власної родини, яка знайшла своє відображення у виставці.

На відкритті виставки також були присутні в.о. Міністра охорони здоров'я України доктор Уляна Супрун, заступник директора Галузевого державного архіву СБУ Анатолій Хромов, народний депутат України III-VI скликань, донька в’язня ГУЛАГу Ольги Лядської Олена Бондаренко, невістка Михайла Сороки Любов Сорока, онук одного з керівників Норильського повстання Євгена Грицяка Тарас Романюк та інші.

Детальну екскурсію виставкою провів науковий співробітник Центру досліджень Визвольного руху Ігор Бігун.

Організатори виставки:

Український інститут національної пам’яті, Центр досліджень визвольного руху, Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького», Галузевий державний архів СБУ.

Автори: Ігор Бігун, Володимир Бірчак, Володимир В’ятрович, Леся Бондарук, Олеся Ісаюк, Анна Олійник, Ярина Ясиневич

Над проектом працювали: Наталія Бик, Богдан Завітій, Іван Кішка, Петро Клим, Андрій Когут, Катерина Ніколаєнко, Олена Шарговська, Назар Ясиневич, Дмитро Вортман.

Медіа-партнери: Радіо Свобода, ТСН.ua, Історична правда, Gazeta.ua, Укрінформ, телеканал Еспресо.

Читайте також:

Українці в Австрії вшанували пам’ять закатованих людей у нацистських таборах

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?