У Вінниці відновили монумент на честь Магдебурзького права. ФОТО

Сьогодні, 16 травня, у Вінниці відкрили відновлений пам’ятник на честь Магдебурзького права, яке місто мало з 1638 року. Від 1974 року по 2015-й монумент стояв у с.Павлівка Калинівського району Вінницької області.

Про це повідомляє Укрінформ з посиланням на департамент у справах ЗМІ та зв’язків з громадськістю Вінницької міської ради.

«До Вінниці повернувся символ європейської історії міста – 7-метрова колона, увінчана символічною «кулею-яблуком», що є характерним для пам’ятників Магдебурзькому праву в різних державах світу. Її встановили в історичному центрі міста, у сквері на вулиці Оводова. Це один з найстаріших пам'ятників Вінниці (йому майже сто років), який повернувся до міста через 45 років «мандрів». У ньому виражається прагнення громади спільно вирішувати долю міста, єднатися навколо його розвитку і всієї України у колі європейських держав», - йдеться у повідомленні.

Колону встановлено неподалік місця, де у XVIII ст. проходила межа Вінниці, яку старожили називали Заваллям. Зараз це вулиця Миколи Оводова.

 

Колона Магдебурзького права полірованого граніту, увінчана капітеллю з «кулею-яблуком», виготовлена на початку ХХ століття у місті Гнівань відомими на всю Європу каменеобробниками підприємств Франца Ярошинського – вінничанина польського походження і власника гранітних кар’єрів.

У 1921 році, коли Україна була остаточно загарбана більшовицькою Росією, місцева влада встановила колону в середмісті, на теренах сучасної Європейської площі, присвятивши її «борцям за владу Рад». У 1974 році під час створення Меморіалу Слави колону демонтували та перевезли до с. Павлівка Калинівського району.

 

2015-го, коли місцеві краєзнавці віднайшли колону, було прийнято рішення повернути унікальний пам’ятник до Вінниці. Влітку 2016-го комунальні служби спільно з Центром історії Вінниці та активістами Вінницького історичного товариства перевезли колонну до обласного центру.

Під час відкриття пам’ятника вінничани заклали біля його основи капсулу часу зі зверненням до наступних поколінь. Капсулу часу мають відкрити у 2040 році.

Магдебурзьке право Вінниці в 1638 році надав своїм привілеєм польський король Владислав IV. Разом із правом самоврядування затверджувалась печатка і герб.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.