АНОНС: Дні Яцека Куроня пройдуть у Львові

15–16 червня, українські та польські друзі Яцека Куроня — львів’янина за походженням та великого друга України — проведуть низку заходів, об’єднаних назвою «Дні Яцека Куроня у Львові». Дні приурочені до 15-х роковин із дня його смерті, 17 червня 2004 року.

У програмі — презентація перекладів Куроня українською, читання його текстів та відкриття фотовиставки, повідомляє сайт Українського католицького університету. Однією з центральних подій буде перфоманс, який суботнім ранком 15 червня на подвір’ї Палацу Потоцьких представлять молоді польські митці.

Для участі в Днях із Києва приїдуть Оля Гнатюк та подружжя Олена й Леонід Фінберги, які представлять книгу українських текстів Яцека Куроня, що її випустило друком видавництво «Дух і літера». З Польщі приїдуть вдова Яцека — Данута Куронь, голова Об’єднання українців у Польщі Петро Тима, а також друзі Яцека — Іза Хруслінська, Адам Бальцер, Едвін Бендик.

 

У відкритій програмі Днів також — відкриття фотовиставки «Спадщина Яцека Куроня: Україна — Польща» та меморіальний вечір пам’яті до 15-х роковин із дня смерті польського політика та друга України. Організатори запрошують приєднатися до події 15 червня, з 16:00 до 19:00 у Палаці Потоцьких. Участь у обговоренні за модерації Тараса Возняка візьмуть Іза Хруслінська, Мирослав Маринович, Петро Тима.

Правозахисник, публіцист, релігієзнавець, член-засновник Української Гельсінської групи та проректор із питань призначення та місії УКУ Мирослав Маринович, говорячи про складний період у сучасних польсько-українських стосунках, з оптимізмом згадує притчу про двох жабок у глечику з молоком: «Одна змирилася з буцімто фатальним кінцем, склала лапки і втонула. Друга била лапками всупереч безнадії, збила масло і вискочила з глечика. Цьогорічні Дні Яцека Куроня у Львові — це спроба творити ту другу історію. Ми з нашими польськими друзями не хочемо припиняти творити містки порозуміння. Бо віримо, що саме вони стануть опорою для наших суспільств, — виснує та запрошує львів’ян долучитися до цих заходів самим і заохотити своїх друзів.

Цьогорічні Дні Яцека Куроня у Львові завершаться запаленням свічки пам’яті біля на та читанням його текстів. Приєднатися до вшанування можна, прийшовши до меморіального знаку Яцека Куроня о 12:00 у неділю 16 червня.

Про книгу Яцека куроня "Поляки та українці: важкий діалог" читайте огляд Вахтанга Кіпіані.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.