У Чернігові виявили поховання ХІ-ХІІ століть. ФОТО

У центрі Чернігова археологи виявили поховання та рештки забудови ХІ-ХІІ ст.

Про це повідомляє Громадське із посиланням на археолога Ігоря Ігнатенка.

 
Фото: Ігоря Ігнатенка

Так, проїжджаючи проспектом Перемоги, археолог помітив, що будівельники ведуть роботи з перекладання тротуарів біля «Діамонд-клубу» без повідомлення про це археологів.

«Підняв галас. Завдяки підтримці небайдужих людей із департаменту культури, відділу охорони пам’яток археології Чернігівської обласної ради, підприємства «Старожитності Полісся», Лівобережної археологічної експедиції Інституту археології НАН України, вдалося призупинити роботи з реконструкції тротуару до проведення зачищення й фіксації археологічних об’єктів на цій ділянці», — зауважив Ігнатенко.

 
Фото: Ігоря Ігнатенка

За його словами, початок робіт продемонстрував, що на цьому місці був могильник, можливо курганний. Потім тут існувала житлова чи господарча забудова вже у ХІІІ ст.

Культурний шар цієї доби був знищений при попередніх реконструкціях, але ґрунт із цього шару трапляється у перевідкладеному вигляді у пізніших перекопах, причому кераміки пізнішої за ХІІІ ст. взагалі немає, схоже, що до того часу як у ХХ ст. стали організовано вивозити сміття на полігони, тут не було інтенсивної людської діяльності.

Під час робіт археологи виявили поховання, можливо, ХІ-ХІІ ст. Збереглися цвяхи від труни й ніж поряд, що свідчить про ймовірність захоронення заможного на той час чоловіка.

 
Фото: Ігоря Ігнатенка

«Розкопане поховання відноситься десь до ХІІ ст. Біля нього виявлені сліди паркану й будівель того ж періоду», — прокоментував археолог.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.