У Самборі встановили погруддя провідникові Львівського краю ОУН. ФОТО

7 липня на площі Пам’яті в Самборі Львівської області урочисто відкрили пам’ятник Зиновію Тершаковцю, провіднику ОУН Львівського краю та засновнику й редактору підпільного видання "Літопис УПА".

Про це повідомляє прес-служба Самбірської районної ради. Пам'ятник став ще одним на Алеї героїв міста, де також увічнені провідник ОУН Степана Бандера та інші учасники визвольного руху, герої Небесної сотні, ліквідатори аварії на Чорнобильській АЕС.

До присутніх з промовою звернулися народний депутат Ярослав Дубневич, який був ініціатором спорудження погруддя, станичний Самбірської станиці Братства ОУН-УПА Микола Петрущак і голова Городоцької районної ради Володимир Більовський.

 
Прес-служба Самбірської районної ради

 
ПРЕС-СЛУЖБА САМБІРСЬКОЇ РАЙОННОЇ РАДИ

Духовенство із Самбора та родинного села Зиновія Тершаковця  відправили за ним поминальну панахиду.

Участь у відкритті пам’ятника взяли учасники АТО, рідні загиблих учасників російсько-української війни, представники влади та громадськості Самбірщини та Городоччини, команда молоді "Апостольська Чота" з Городка. 

 
прес-служба самбірської районної державної адміністрації
 
ПРЕС-СЛУЖБА САМБІРСЬКОЇ РАЙОННОЇ РАДИ

ДОВІДКА:

Зиновій Тершаковець – майор-політвиховник УПА (посмертно). Користувався псевдонімами "Федір", "Чагрів", "Червень", "Русич", "Лисий", "44".

Народився 19 серпня 1913 року в с. Якимчиці, нині Городоцького району Львівської області. З 1929 року став членом Організації українських націоналістів. Закінчив юридичний факультет Львівського університету.

У 1941 році взяв участь у Похідних групах ОУН, коротко був провідником Полтавської області.

З 1942 року під псевдонімом "Червень" працював у проводі Городоцького повіту, який тоді включав і Комарнівщину. Тісно співпрацював з повітовим провідником Левком Шкреметком – "Галичем", "Деканом". Той навесні 1943 року свій пост передав Зиновію Тершаковцю.

На початку 1944 року Тершаковець перейшов до крайового осередку пропаганди ОУН. У жовтні 1944 році був призначений на пост провідника ОУН Дрогобицької області. Уже наступного року Тершаковець став організаційним референтом Карпатського краю. Навесні 1946 року його скерували на пост провідника Львівського краю.Одночано з 1947 року командував військовою округою УПА "Буг" (Львівська область).

Загинув 4 листопада 1948 року в селі Малий Любінь на Львівщині в засідці військ МГБ. 

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.