На Івано-Франківщині знайшли поховання жертв НКВД. ФОТО. ВІДЕО

На Прикарпатті, в селищі Більшівці, історики натрапили на масове поховання жертв НКВД.

Про це пише кореспондентка Ольга Рега для видання Репортер.

 
Фото: Репортер

Лише за останні кілька років у регіоні перепоховали понад 800 жертв НКВД, яких знайшли у братських могилах у різних селах на Прикарпатті.

Більшівці – селище, яке знаходиться за 35 кілометрів від Івано-Франківська. До 1963 року воно було центром однойменного району. І саме на радянський період припадають одні з найтрагічніших подій в історії цього населеного пункту.

Статус районного центру автоматично перетворив Більшівці на один із осередків комуністичного терору – тут знаходився і райвідділ НКВД.

 
Фото: Репортер

Про злочини радянської влади добре пам'ятають місцеві мешканці. Стефанія Луців усе життя мешкає у Більшівцях, нині жінці 85, а в 40-х роках минулого століття вона була ще школяркою.

Та досі пам'ятає, як із навколишніх сіл енкаведисти звозили тіла вбитих вояків Української повстанської армії – на упізнання рідним.

"Скидали тих партизанів, що побили. Казали – бандити. І діти всі летіли дивитися, – пригадує жінка. – Пам'ятаю як нині: старенька бабця сиділа і так плакала над сином".

За свідченнями, тіла складали під стінами теперішньої музичної школи. У 40-50-х роках ХХ століття у цій будівлі розташовувалася в'язниця НКВД. До неї потрапляли не лише повстанці, а й всі ті, кого запідозрили у причетності до національно-визвольного руху.

Крихти інформації про ув'язнених історики дізнаються просто із підвальних стін колишньої в'язниці. На них бранці тоталітарної системи вишкрябували свої імена, прізвища, населені пункти та навіть створювали малюнки: на стінах є жіночий профіль та зображення воїнів Української повстанської армії.

Серед ув'язнених, кажуть історики, могли бути чоловіки, жінки, літні люди і навіть діти.

"Це і голодування, і холод. У таких важких умовах, звичайно, що витримати, вижити було дуже складно, – розповідає директор КП "Пам'ять" Василь Тимків.Тому люди і гинули. Тих загиблих, очевидно, десь на околицях, на прилеглій території і ховали".

Убитих в'язнів ховали тут же, в селищі, майже у самісінькому центрі.

"Вже коли підходила близько воля, церкви і України, то дехто з людей почав вже то говорити, – розповідає парох церкви у Більшівцях Василь Завірач. – Перші розкопки ми зробили під костелом.

Розкопали тлінні останки наших повстанців. Ну а потім вже на цвинтарі, також в таких ярах, наприклад, копали яму на захоронення, то теж – 50 сантиметрів від поверхні землі, і вже кістки були".

 
Фото: Репортер

Тепер працівники комунального підприємства "Пам'ять", яке займається пошуком і перепохованням жертв воєн, депортацій та репресій тоталітарних режимів, проводять на території селища чергові розкопки. Шукають масові поховання жертв НКВД всього за кількасот метрів від тієї ж музичної школи.

Стефанія Луців пригадує, що на тому місці її чоловік колись хотів будувати хату, та мати не дозволила:

"Він казав брати десь план, будувати хату, і пропонував: може би там? Але його мама сказала: Боже борони тебе, там не можна будуватись, бо це місце трупами встелене".

Втім, старожилів, які би вказали на точне місце поховання, вже не залишилося, тому пошуковці роблять декілька пробних шурфів. І майже одразу натрапляють на людські останки.

Знахідка вражає: на щелепах видно молочні, а також – постійні зуби, які так і не встигли прорізатися, адже це – дитячий скелет. А за ним – одразу ще один, практично немовляти.

"Нам вдалося відкопати два дитячих скелетованих останки. Це десь років 5-6, як казали експерти. Це – дещо молодша дитина, – описує знахідку керівниця науково-пошукових робіт КП "Пам'ять" Ольга Третьякова. – Під другим останком вдалось натрапити на дорослий".

 
Фото: Репортер

Один за одним археологи піднімають на поверхню останки 40 осіб. У колективній могилі на невеликій глибині у декілька шарів були поховані дорослі і діти.

Їхню стать, точний вік та головне – причину смерті, визначить судмедексперт. Згодом знайдені останки перепоховають за християнським обрядом, щоб віддати їм останню шану. Археологи ж обіцяють не припиняти свої пошуки.

Скільки ще жертв радянського терору поховано у безіменних могилах – історики можуть тільки припускати. Адже лише в Івано-Франківській області місць масових захоронень, імовірно, десятки.

"В Івано-Франківській області було 36 районних центрів, кожен районний центр був епіцентром терору. Звичайно, таке як обласний центр, Станиславів, це дуже велике місце, де можуть бути поховання, – каже Василь Тимків. – Окрім того, могли бути якісь окремі такі пункти, так як Дем'янів Лаз, куди вивозили".

Він припускає, що поховання датовані 1945-1946 роками, адже у могилі знайшли монету 1946 року.

 
Фото: Репортер

Загалом впродовж останнього десятиліття на Прикарпатті знайдено могили понад 1000 українців, вбитих органами НКВД. По всій Україні – сотні масових захоронень, які ще потрібно відшукати.

"Прапор червоно-чорний - це наше знамено…". Яким був стяг УПА?

Ідея цієї публікації народилась під час однієї з численних дискусій у фейсбуці. Яким був прапор, під яким у бій йшли постанські загони? А яким знамено ОУН? І хто правий, адже в спогадах ветеранів є різні інтерпретації?

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.

Американський спокій під радянську балалайку

Менш ніж за місяць до проголошення незалежності України, 1 серпня 1991 року, президент США Джордж Буш-старший виступив у Верховній Раді УРСР. Промова американського президента відома як "Chicken Kiev Speech", викликала гостру реакцію як у західній пресі, так і в Україні.