Копіювати дозволено: суд визнав незаконним обмеження копіювання архівних документів

Окружний адміністративний суд Києва 3 жовтня частково задовільнив позов дослідника Олександра Краковського проти Міністерства юстиції України

Рішення суду суттєво відновлює права користувачів архівів на самостійне копіювання документів в архівних установах.

 
Alex Krakovsky, facebook

Суд визнав протиправними та зобов'язув Міністерство юстиції вилучити з наказу №2438/5 "Про затвердження Порядку користування документами Національного архівного фонду, що належать державі, територіальним громадам" норми, які стосуються:

- заборони копіювання власними технічними засобами документів більше від формату а4, справ з товщиною корінця понад 4см, а також рукописи, стародруки, архівні фонди та колекції;

- обмеження типів власних технічних засобів (в наказі були дозволені лише телефони, планшети і фотоаппарати); 

- заборони копіювання з автоматизованих інформаційно-пошукових систем, баз даних архіву, облікових та довідкових документах архіву (неопубліковані описи, каталоги, картотеки).

Олександр Краковський просив суд повністю скасувати наказ Міністерства юстиції №2059/5 від 27.06.2018, як такий, що суттєво обмежує права користувачів архівів і прийнятий з порушенням процедури, оскільки не проходив громадського обговорення і регуляторного погодження. Дослідник планує продовжити боротьбу за скасування цього наказу в апеляційній інстанції. 

В коментарі "Історичній правді" Краковський нагадав, що в чинній версії наказу є норма, яка може бути інструментом цензури. "Збереглась норма, що при самостійному копіюванні дослідник заповнює анкету, яку буде підписувати директор. Директор на власний розсуд може погодити, а може й не погодити, з будь яких мотивів, що створює простір для зловживань. Фактично це є цензурування.

Там ще є різні бюрократичні моменти, які суперечать європейським підходам роботи архівів, і загалом якість цього наказу дуже низька. Але найбільш одіозні норми наказу вдалося прибрати" - розповів Олександр Краковський.

Нагадаємо, вищезгаданий наказ Мінюсту викликав обурення користувачів архівів. Заяву щодо незаконного обмеження доступу до архівів з вимогою скасувати цей наказ Мінюсту підписали 863 особи, серед яких 52 колективних підписанти (громадські організації і рухи). 

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.