У Берліні встановили пам’ятну дошку на місці першого посольства України. ФОТО. ВІДЕО

У центрі німецької столиці, неподалік відомства канцлера, у суботу, 21 грудня, встановлено пам’ятну дошку на місці розміщення першого дипломатичного представництва України в Берліні.

Участь в урочистій церемонії її відкриття, напередодні Дня дипломата, взяв міністр закордонних справ України Вадим Пристайко та майже 20 керівників українських дипмісій у країнах Західної та Північної Європи, які прибули на регіональну конференцію послів, повідомляє власний кореспондент Укрінформу.

 

"Чудова ідея. У нас є ще пара ідей, як увіковічити тут пам'ять української державності. Перше наше посольство проіснувало, на жаль, не так довго. Сьогодні наше завдання як дипломатів – зробити все можливе, щоби наші посольства по світу існували вічно", - заявив Пристайко.

Своєю чергою посол Україні в ФРН Андрій Мельник висловив сподівання, що на бетонному мурі, де встановили пам'ятну дошку, вдасться створити київський мурал за участю відомих українських митців, і таким чином віртуально відтворити всю вулицю, на який стояла будівля української дипмісії.

 

Меморіальний знак розміщено на стіні набережної на місці будівлі, в якій знаходилася українська дипломатична місія, що була відкрита після встановлення дипломатичних відносин між Німецькою імперією та УНР внаслідок підписання 9 лютого 1918 року у Брест-Литовську "мирного договору" між Українською Народною Республікою з однією стороною та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією з іншої.

Точне місцезнаходження диппредставництва було встановлене у 2017 році дослідником Вільного університету м. Берлін на прохання Посольства України у ФРН.

Дозвіл на встановлення дошки надано мерією Берліна. Кошти виділено МЗС України. Ідея зовнішнього вигляду дошки належить українському скульптору Олексію Золотарьову.

 

Колишня адреса: Берлін-Тіргартен, Набережна кронпринца, 10. Теперішня орієнтовна адреса: Берлін, Набережна Людвіга Ерхардта у парку Шпреебоген, поблизу пішохідного мосту Густава Хайнемана.

"Мені було цікаво та важливо працювати з цією темою. Посольство надало мені матеріал, який вони мали, я ще пошукав самостійно. Зупинилися на 2 фотографіях, які компонуються з текстом і загальною композицією дошки.

Я інкрустував туди досить обережно прапор. Насправді вся композиція наповнена символізмами, включно те, як розміщений текст, лінії – там багато підтекстів. З одного боку, дошка меморіальна, з іншого, хотілося вирішити її сучасно", - зазначив скульптор Золотарьов.

Будинок за адресою Набережна кронпринца, 10, було збудовано наприкінці 19 століття. У серпні 1918 року тут вже розміщувалися канцелярія і резиденція українського представництва.

У вересні 1918 року під час свого візиту до Німеччини місія була урочисто відкрита гетьманом України Павлом Скоропадським. 16 червня 1919 року Українська держава була внесена у Кадастрову книгу як власник цього будинку.

 

Після визнання Німецькою імперією Української радянської соціалістичної республіки працівників української місії змусили через поліцейське повідомлення передати будівлю у користування представникам УРСР, які продовжували використовувати її як дипломатичне представництво.

Після утворення СРСР німецьке Міністерство закордонних справ було поінформоване 7 серпня 1923 року про припинення діяльності місії.

Будинок продовжував вважатися власністю Радянського союзу до 1928 року, коли він був проданий за 250 тис. рейхсмарок одному з берлінських підприємств. Згодом споруда змінила ще одного власника. Останнім її власником став рух Гітлер-Югенд.

За планами модернізації тогочасного Берліна весь Альсенський квартал, за винятком Рейхстагу, мав бути зруйнований наприкінці 1930-х років. На його місці повинна була постати Велика зала народу. Повітряні зйомки місцевості наприкінці ІІ Світової війни показують вже руїни будинку на Набережній Кронпринца, 10. Повне розчищення території завершилося влітку 1962 року.

 

Встановлення пам'ятної дошки було ініційоване Посольством України у ФРН ще 2017 року, з нагоди відзначення 100-річчя Української революції та 100-річчя української дипломатичної служби.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.