Українка в Канаді відшукала понад сотню покинутих церков. ФОТО
Блогерка і колекціонерка Устя Стефанчук розказує українцям про Україну. Для емігрантів у Канаді вона описує сучасну Україну, бо ті, хто переїхав за Атлантику після Другої світової чи на початку кримінальних 1990-х, в уяві досі тримають образ країни того часу.
До рідного Львова, де виросла, Устина приїжджає раз на кілька місяців, тому і зміни бачить швидше, ніж ті, хто тут живуть постійно, йдеться на сайті "Локальна історія".
"Я спочатку поїхала навчатися на запрошення університету. Тоді познайомилася з чоловіком. Взагалі ніколи не планувала емігрувати. Але постало питання між тим, щоб бути з людиною, яку люблю, і бути у Львові. Принципово не змінюю громадянства, я далі українка, приїжджаю сюди за кожної можливості", — розповідає Устина.
Львівське помешкання Устини — навпроти церкви. Коли приїжджає сюди, то щонеділі замість будильника вона чує дзвони.
"Я прокидаюсь під "Будьмо уважні". Це мій свідомий вибір не ходити до церкви. Я ходжу тоді, коли відчуваю потребу", — каже Устина.
Потреба з'явилася неочікувано, мабуть, навіть для самої Усті:
"Коли я зрозуміла, що буду залишатися в Канаді, то почувалась дуже самотньо, попри те, що людина, яку я люблю, була поруч. Я придумувала, чим себе зайняти. Почала щотижня у вихідні їздити довколишніми селами й шукати якісь сліди українців. Це відразу стали церкви.
Канада дуже сучасна, всюди сучасне обладнання, сучасні містечка. І десь там посередині чи на горбку стоїть класична буковинська церква. Часто ті церкви вже покинуті й там просто така святість, намоленість.
Лише в Альберті я знайшла майже сто українських церков. Вони в мене викликають якийсь жаль. Покинуті. Мені хотілося розповідати про ці церкви. Я маю таку велику мапу, де їх позначаю".
Свій фоторепортаж церков з українських прерій західної Канади Устина показала у львівській "Тюрмі на Лонцького".
Зацікавлення українським Устині передалось, мабуть, разом із генами. Іншого в її родині не культивували:
"Мій дід — театральний художник, він малював ескізи й вивчав історію костюма, зокрема українського. Свою першу сорочку купила у 13 років. На "Вернісажі" у Львові якась бабуся продавала.
Це була чудова вишивка білим по білому. Я її купила за 150 гривень. На той час це були шалені гроші. Мені хтось із родичів передав долари, я пішла додому, взяла ті долари без дозволу, поміняла їх і купила ту сорочку. Тепер я вже знаю — вона з Чорнобаївського району Полтавщини".
Після того Устина купила ще сотні сорочок. Вони потрапляють до неї дуже різними й часто несподіваними шляхами. Про неї кажуть, що Устина — власниця найбільшої в Північній Америці колекції українських строїв.
Устя Стефанчук розповідає, що зараз працює над проєктом хабу, що об'єднає українців, яким цікаво щось робити для українських емірантів у Канаді.
