Міжнародна премія імені Франка обрала лауреата

На засіданні журі Міжнародної премії імені Івана Франка, що відбулося 25-26 серпня у Дрогобицькому державному педагогічному університеті ім. І.Франка, було визначено лауреата 2020 року.

Про це повідомляється на сайті Міжнародного фонду Івана Франка.

 

"Дванадцять науковців з України, Німеччини, Австрії та Польщі обговорили наукові роботи номінантів премії 2020 року, заслухали рецензентів і подискутували про внесок кожного претендента в українську гуманітаристику.

Під час таємного голосування за лауреата премії члени журі керувалися власними знаннями і позицією Івана Франка, яку він висловив при житті: "Ця праця наскрізь критична, діло холодного розуму, натхнена великою ідеєю одноцільності і своєрідності…", - ідеться в повідомленні.

Як зазначається, ім'я лауреата Міжнародної премії ім. Івана Франка 2020 року буде оголошено під час п'ятої урочистої церемонії нагородження, яка відбудеться 27 серпня у місті Дрогобичі, в день народження Каменяра.

Водночас у фонді нагадали, що на найвищу українську нагороду в гуманітаристиці претендували:

монографія "Віражі Франкового духу: Світогляд. Ідеологія. Література" директора Інституту Івана Франка НАН України Євгена Нахліка (Україна);

монографія "Маленький дорослий: Дитина й дитинство в Гетьманщині ХVІІІ ст." доктора історичних наук, професора кафедри історії України Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка Ігоря Сердюка (Україна);

монографія "Beau Monde on Empire's Edge: State and Stage in Soviet Ukraine" ("Бомонд на краю імперії: держава та сцена в радянській Україні") професорки історії Стетсонського університету Мейгіл К. Фаулер (США).


Міжнародну премію ім. Івана Франка у 2015 році заснував його онук – Роланд Франко. Лауреатами попередніх років були: Любомир Гузар, Верховний Архієпископ-емерит УГКЦ, кардинал Католицької церкви (2016); професор Віденського університету, президент Міжнародної асоціації україністів Міхаель Мозер та академік, почесний професор Львівського національного університету ім. Івана Франка Олег Шаблій (2017); професорка Українського католицького університету (Львів) та Українського вільного університету (Мюнхен) Ярослава Мельник і доцент кафедри Східноєвропейської історії Гельсінського університету Йоганнес Ремі (2018); докторка філології Міланського університету Марія Грація Бартоліні (2019).

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.