Романа Віктюка поховають у Львові на Личаківському цвинтарі

Відомого режисера Романа Віктюка поховають у родинному склепі на Личаківському цвинтарі у Львові.

Про це Радіо Свобода повідомила племінниця театрального діяча – Катерина Віктюк. Тіло перевезуть із Росії, але наразі невідома дата.

 

Роман Віктюк заповів, щоб його поховали поруч із батьками. Тому родина виконає його заповіт.

Родинний гробівець на Личакові Віктюк придбав сам.

Як розповіла Радіо Свобода дизайнерка Роксолана Шимчук, вона постійно на зв'язку з друзями Романа Віктюка з Москви, також там перебувають і члени родини.

"Вже вирішується питання перевезення тіла у Львів. Ймовірно, після прощання з режисером у Москві його тіло одразу транспортуватимуть у рідне місто. Наскільки мені відомо, немає проблем щодо перевезення тіла.

Є пропозиція від дирекції оперного театру у Львові, щоб прощання з режисером було у цьому закладі. Роман Віктюк помер від ускладнення після перенесеного вірусу COVID-19", – зазначила Шимчук.

Про те, коли саме буде прощання і обряд поховання режисера рідні повідомлять.



Народний артист України і Росії, режисер Роман Віктюк помер у Москві 17 листопада у 84-річному віці. Митець народився у Львові 28 жовтня 1936 році. У 1956 році закінчив акторський факультет Державного інституту театрального мистецтва у Москві. Працював у Львові у Театрі юного глядача.

А на початку 1990 року Віктюк заявив про бажання створити свій театр. У 1991 році він ставить вистави у різних театрах колишнього СРСР. У 1996 році театр Романа Віктюка отримав статус державного і власну будівлю в Москві, яка є пам'яткою архітектури. Режисер запрошував у свій театр талановитих акторів звідусіль, у його постановках брали участь зірки балету і оперного мистецтва.

У 1988 році його вистава "Служниці", яку привозив і у Львів, зробила фурор у театральному світі. Не забував про рідне місто, куди постійно приїжджав і презентував свої вистави.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.