У Львові спалахнув скандал щодо будівництва каплиці в Шевченківському гаю, її демонтують

У Львові на території Свято-Іванівської лаври УГКЦ, розташованої в Музеї архітектури та побуту ім. Климентія Шептицького, припинять будівництво нової каплиці. Натомість сюди перевезуть історичну дзвіницю з Бойківщини.

Таке рішення ухвалила робоча група з розв'язання конфліктної ситуації, до якої входили представники музею, міськради та духовенства, повідомив на брифінгу заступник міського голови Львова Андрій Москаленко, передає кореспондент Укрінформу.

 

"Вчора під час засідання робочої групи були заслухані всі сторони конфлікту, озвучені висновки юридичного департаменту, який вивчав правову сторону питання, та інших профільних інституцій. Ми прийняли рішення, що будівництво каплиці, яке здійснювалось без належних документів, буде припинено та демонтовано силами та коштами тих, хто його здійснював", – зазначив Москаленко.

Також робоча група підтримала протокол науково-методичної ради музею № 5 від 09 жовтня 2020 року, в якому йдеться про те, що до музею планується перевезти історичну дзвіницю з села Тухля. Цей об'єкт буде доповненням сформованого історичного ансамблю музею.

Раніше на території Свято-Іванівської лаври Студійського уставу УГКЦ, що розташована у Шевченківському гаю, представники духовенства розпочали будівництво нової каплиці. Натомість у самому Музеї народної архітектури і побуту стверджують, що це робилося без дозвільної документації. Трудовий колектив музею запропонував перевезти сюди старовинну дзвіницю із села Тухля, що на Бойківщині.

"Надалі ми працюватимемо над тим, щоб втілити в життя цей план, врятувати ще одну пам'ятку дерев'яної архітектури Західної України та передати її в користування монахів Свято-Іванівської лаври, щоб вона функційно працювала як каплиця", – зазначив директор Музею народної архітектури і побуту ім. К. Шептицького Роман Назаровець.

Натомість отець Юстин Бойко, який є ініціатором будівництва літньої каплиці, поширив у Фейсбуці відеозвернення, в якому зазначає, що рішення робочої групи має політичне забарвлення і скероване на те, щоб його особисто "усунути з офіційних розмов про розвиток Свято-Іванівської лаври та Музею народної архітектури та побуту".

"Згідно з рішенням, яке озвучили у Львівській міській раді, літню каплицю, яку ми почали споруджувати, демонтувати і перевезти до Святоуспенської Унівської лаври", – зазначив Бойко.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.