IN MEMORIAM: помер помер 95-літній ветеран УПА Теодор Дячун

У Білій Церкві на 95-му році життя помер ветеран УПА, керівник Білоцерківської станиці братства ОУН-УПА ім. Василя Якуб'яка Київського крайового братства ОУН-УПА Теодор Дячун

Про це на своїй сторінці у facebook повідомив Вадим Кошель, колишній секретар Білоцерківської міськради. 
"Після важкої хвороби помер Дячун Теодор Григорович -  легендарний боєць Української Повстанської Армії, почесний громадянин м. Біла Церква" - написав Кошель. 
 
Теодор Дячун народився 20 березня 1927-го року у селі Стегниківці на Тернопільщині. Батько Григорій Дячун був секретарем "Просвіти" й головою об'єднання селян "Сільський господар". Мама Євдокія — активісткою "Союзу Українок". 
Закінчив сім класів школи. У 14 років у 1941 році пішов у підпілля, після того як побачив трупи 1,2 тисячі в'язнів Тернопільської тюрми, яких розстріляло НКВС, серед них було двоє дядьків  Теодора Дячуна — Гнат і Іван. Півроку проходив юнацький вишкіл ОУН-УПА. 
З 1943 року Теодор Дячун воював станичним у лавах УПА – очолював групу зі здобування набоїв і провіанту. 1949-го арештований і засуджений до розстрілу, однак згодом вирок змінили – упівцю присудили 25 років і 1950-го вислали на каторгу в Казахстан. Між арештом і висилкою – допити в каґебістів, які ламали воякові пальці й ребра. Совєцькі спецслужбісти прозвали Теодора "Диким".
Після смерті Сталіна звільнений, жив в Джезказгані. Довго працював на шахті, будучи водночас змушений щотижня відмічатися у міліційному відділку. З 1980-х – мешканець Білої Церкви.
Із настанням незалежності провадив активну громадську та політичну діяльність. 
31 серпня 2017 року Білоцерківська міська рада визнала Теодора Дячуна Почесним громадянином Білої Церкви.
Під час Революції Гідності, Теодор Григорович регулярно чергував на Майдані. Неодноразово їздив на східний фронт підтримати вояків батальйону "Київська Русь". 
Був нагорожений: 
  • Орденом "За заслуги" III ст. (26 листопада 2005) — за вагомий особистий внесок у національне та державне відродження України, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і незалежності, активну громадську діяльність.
  • Відзнакою Президента України — Хрест Івана Мазепи (24 серпня 2017) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм.
  • Годинником від Голови Верховної Ради України.
  • Відзнакою "За заслуги перед Київщиною" Київської обласної ради (вересень 2016).

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.