У містечку Городок відкрили оновлений музей

У містечку Городок на Хмельниччині офіційно відкрили оновлений історико-краєзнавчий музей, який тепер називається «Городок-музей», або ж «G-Museum»

Про це повідомляють Тексти.

 
ФОТО: Дмитро Полюхович

29 травня в містечку Городок на Хмельниччині офіційно відкрили оновлений історико-краєзнавчий музей, який тепер називається "Городок-музей", або ж "G-Museum".

Нові приміщення для музеїв з'являються нечасто, і кожен такий випадок – новина. В глибинці ж і поготів. Тим більше, коли сама споруда музею та його облаштування виконані за найновішим словом світових музейних технологій: інтерактивні екрани та монітори, аудіо й відеосистеми та інші новинки.

Городоцький краєзнавчий музей створили 6 червня 1969 року. Від початку це була просто невеличка збірка старожитностей та предметів народного побуту, яка заледве нараховувала кілька сотень експонатів.

Як і більшість тодішніх провінційних та сільських музеїв, створювали його місцеві краєзнавці на ентузіазмі та у вільний від основної роботи час. Під музей виділили дві кімнати в місцевому будинку культури.

У 1971 році колекція-виставка здобула статус "Народного музею". Втім, як і раніше, все трималося виключно не ентузіазмі й ніяк не оплачувалося. Попри це, фонди музею активно збільшувалися.

У 1993 році музей отримав власне приміщення. Першим директором та єдиним штатним співробітником став краєзнавець Іван Лаха. Значну роботу з художнього оформлення музею виконав місцевий художник Леон Радюк, а частину експозиції, присвячену природі та геології краю, підготував природознавець, ботанік та еколог Олександр Кльоц.

3 грудня 2002 року музей здобув статус державного закладу.

У 2018 році було завершено роботи зі зведення споруди нового музею – для цього довелося знести в нуль майже все, залишивши від старого лише приблизно 5%. Після того велися внутрішні роботи та розроблялися підходи до експозиції. Для останнього залучили відому на всю Україну Майстерню музейних проєктів Олександра Антонця.

Наразі оновлений Городок-музей займає приміщення загальною площею в 1,300 кв. м, де виставлено понад тисячу експонатів (а ще кілька тисяч одиниць зберігаються в фондах).

"Цей унікальний музей для нашого міста – не тільки привід для гордості, а й велика відповідальність, – каже міська голова Городка Неоніла Андрійчук. – Подібні заклади в Україні рідко бувають хоча б просто самоокупними. Але ми прекрасно розуміємо, що не все вимірюється грошима, і є речі, на яких не варто економити. Народ без минулого не має майбутнього. До того ж структура музею дозволяє йому стати одним із головних центрів культурного, освітнього й наукового життя не тільки міста, а й області. У громаді також планується активно розвивати туризм – на Городоччині є що показати й на що подивитися. Музею тут відводиться не остання роль. Тож витрати на його утримання повернуться якщо не прямо, то опосередковано".

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.