АНОНС: Національний музей історії України отримає в подарунок унікальну сокиру з тризубом

Знахідку врятував від так званих «чорних археологів» львів’янин Тарас Хмеловський. Залізна сокира Х—ХІІІ століть потрапить до зібрання Національного музею історії України — МІСТ.

Сокиру вирізняє унікальна інкрустація сріблом із зображенням тризуба, повідомляє НМІУ.

 

Тарас Хмеловський — археолог за освітою, хоча і не працює за фахом. Кілька років підтримує дослідження Інституту археології НАН України. Від науковців він і дізнався про унікальну сокиру, яка потрапила на "чорний ринок" старожитностей і могла бути вивезена закордон.

Тарас Хмеловський вирішив врятувати артефакт. Єдиним реальним виходом було викупити сокиру на аукціоні, що і зробив львів'янин.

Пам'ятку треба було вберегти не лише від грабіжників, але і від руйнування. Реставрацію сокири провів художник-реставратор вищої категорії Віктор Голуб. Він переконався в автентичності знахідки, коли побачив її наживо.

Про оригінальність свідчили ступінь корозії залізної основи сокири, техніка виконання та рідкісне оздоблення. Основна задача під час реставрації полягала в тому, щоб розкрити інкрустацію сріблом та стабілізувати предмет.

Генеральний директор Національного музею історії України Федір Андрощук зазначає, що сокира належить до доволі рідкісної групи інкрустованих бойових сокир. Кілька таких екземплярів відомо з теренів Швеції та Русі.

"Форма цього екземпляру, вочевидь, місцева, аналогії їй відомі та датуються доволі широким часовим періодом Х—ХІІІ століть. Проте мотив орнаменту рідкісний, якщо не сказати — унікальний.

За окремими елементами, з яких складається орнамент, його можна датувати в межах вужчого часу, від кінця Х до початку ХІ століть. Цьому відповідає й інкрустація тризубом, іконографія якого датується періодом княжіння Володимира Святославича", — говорить Федір Андрощук.

Цінну знахідку Тарас Хмеловський вирішив передати до Національного музею історії України (МІСТ). Цю подію приурочили до 30-річчя незалежності країни.

Тарас Хмеловський зізнається, що йому вже кортить побачити сокиру в експозиції МІСТ. Чоловік розмірковує: "Спочатку я хотів лише допомогти своїм друзям-археологам, згодом — показати іншим, що варто допомогти музеям, замість того, щоб знищувати нашу історію, тишком скуповуючи безцінні предмети та розорюючи задля цього пам'ятки".


Час: Передача сокири відбудеться 21 серпня, субота, 16:00


Місце: Національний музей історії України (вул. Володимирська, 2).

Найближчим часом музей планує експонувати сокиру, щоб артефакт міг побачити кожен відвідувач.


Контакт: (044) 278 48 64


Акредитація ЗМІ

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.