АНОНС: В’ятрович на форумі видавців розповість про «кухню переписування історії»

Про 30 років становлення «історичної незалежності» — в новій книзі історика, екс-очільника Інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича, яку він представить на Форумі видавців у Львові.

Про це "Історичній правді" повідомили організатори.

 

"Справжня незалежність — це самостійно написати власну історію", — переконаний автор, який доклав зусиль для того, щоб показати українцям засекречене минуле.

"Нотатки з кухні "переписування історії" — це книга про те, як, здобувши незалежність, Україна тридцять років йшла до "історичної" незалежності: самостійної політики національної пам'яті, власної оцінки історичних подій.

Як українці зберегли пам'ять про Голодомор і як пригадують про нього світу? Як розсекретили архіви КГБ і що там (не)знайшли? Чому декомунізація відбулася "так пізно"? Чи витримала б країна "миттєву" декомунізацію і люстрацію, як у Східній Європі у 1991-му році? Як УПА з бандитів стала прикладом для української армії? Як завдяки історії змінювалася думка про Україну у світі? Як громадські ініціативи ставали основою державної політики, перетворюючи Україну на справжню демократію?

Про це в книзі "Нотатки з кухні "переписування історії" історика Володимира В'ятровича, виданій видавництвом "Наш Формат".

 


Володимира В'ятровича медіа називали "хакер архівів КГБ", коли на посаді директора архіву Служби безпеки України розсекретив доти таємні радянські документи. Його книги про українську історію перекладені англійською, чеською та польською. Він — персона нон-грата в Росії з 2008 року, бо відкрив для всього світу секрети спецслужб СРСР, які Росія старанно оберігає і досі.

В'ятрович працював в Українському науковому інституті Гарвардського університету, Львівському національному університеті імені Івана Франка. Викладав в Українському католицькому університеті та Києво-Могилянській академії, очолював Центр досліджень визвольного руху. Як керівник Інституту національної пам'яті ініціював декомунізацію. Автор і співавтор 14 книжок з історії України ХХ століття.


Модерує відомий журналіст Антін Борковський


Час: 18 вересня, субота, 18:00


Місце: конференц-зала Палацу мистецтв, вул. Коперника, 17, м. Львів


Організатори: Форум видавців, "Наш формат", Центр досліджень визвольного руху


Контакти: 0636286869

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.