Страх комуністів і натиск дисидентів: як Україна проголосила незалежність. ВІДЕО

Сьогодні вийшла сьома серія історичного проєкту «10 Днів незалежності України». 24 серпня 1991 року починався як звичайний день, а завершився епохальною подією в новітній українській історії — проголошенням Незалежності України.

Про це повідомляє Центр досліджень визвольного руху.

 

"Деколи нам здається, що незалежність сама впала в руки українцям, а події 24 серпня 1991-го були просто збігом обставин. Насправді все було не так — на той момент країну штормило не перший місяць" - говорить історик Володимир В'ятрович, автор і ведучий проєкту. 

Велелюдні протести під Верховною Радою УРСР стали звичним явищем, як і багатотисячні мітинги в галицьких областях, де місцева влада майже повністю перейшла до рук колишніх дисидентів.

Перед цим були шахтарські страйки, ланцюг єдності, Революція на граніті і путч у Москві, який швидко зазнав краху.

Через це перед самим проголошенням незалежності українські комуністи були налякані: з одного вони боку боялися нових російських лідерів — Боріса Єльцина і його соратників, з іншого — вулиці, яка вимагала люстрації для компартії.

Українська опозиція, яка була меншістю в парламенті УРСР, користуючись моментом, намагалася домовитися з цими переляканими комуністами, щоб проголосити незалежність України.

Як їм це зрештою вдалося, які несподіванки супроводжували процес, чому написав Акт Проголошення Незалежності України дисидент Левко Лук'яненко, а прочитав його з трибуни парламенту УРСР Володимир Яворівський — дивіться у сьомій серії проєкту "10 Днів незалежності України"

Переглянути попередні серії проєкту можна тут.

Довідково. Проєкт "10 Днів незалежності України" реалізовано Центром досліджень визвольного руху за підтримки Українського культурного фонду.

Команда проєкту: Володимир В'ятрович – автор та ведучий, Андрій Сайчук – сценарист, Леся Вакулюк – сценаристка, Яків Любчич – режисер, Михайло Смуток – виконавчий продюсер, Олександр Попенко – оператор, Костянтин Пузанкін – дизайнер, Олександр Климань – звукорежисер та композитор, Юлія Білоус та Катерина Бєслік – стиль, Кіра Лєтова та Олександра Корченкова – грим, Тетяна Колісник – редакторка соціальних мереж, Володимир Бірчак та Олеся Ісаюк – наукові консультанти, Микола Попелуха – редактор архіву, Ігор Малахов, режисер архіву, Ярина Ясиневич – продюсерка, Лідія Тополевська – фінансистка, Анна Олійник – директорка, Дмитро Гузій – юридична підтримка.

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.