АНОНС: Презентація відеопроєкту «Жінки, які загинули за Україну»

До Дня Збройних сил України у Національному Музеї історії України у Другій світовій війні відбудуться презентація відеопроєкту «Жінки, які загинули за Україну» та панельна дискусія «Жінки в українській визвольній боротьбі у ХХ–ХХІ ст. Чи місце жінки в армії?».

Про це "Історичній правді" повідомили у музеї.

 

Проєкт "Жінки, які загинули за Україну" – цикл із восьми фільмів про жінок, полеглих у нинішній російсько-українській війні. Створений Жіночим ветеранським рухом за підтримки Українського інституту національної пам'яті.

У відео історіях учасниці руху розповідають про загиблих посестер і намагаються розкрити позицію жінки, яка добровільно пішла захищати свою країну.

Героїнями циклу стали Ярослава Никоненко, Наталія Хоружа, Яна Червона, Сабіна Галицька, Ірина Шевченко, Алєся Бакланова, Катерина Носкова та Клавдія Ситник.

Від 2014 р. в російсько-українській війні загинуло 20 хоробрих захисниць. Проте жодна жінка-військовослужбовець не була удостоєна найвищого звання – ГерояУкраїни.

У 2021 р. Жіночий ветеранський рух здійснив подання на присвоєння його трьом героїням відеопроєкту: Ірині Шевченко, Сабіні Галицькій та Наталії Хоружій. Вони загинули на Сході України, рятуючи життя інших.


Під час дискусії у музеї поговорять про жінку на війні.

Чи (не)жіноча справа війна? Що мотивує жінок добровільно йти захищати свою країну? Жінка в армії – це феномен лише останніх років? Чи мають жінки в сучасній українській армії ті самі повноваження та права, що й чоловіки?

Учасники дискусії:

- Антон Дробович, голова Українського інституту національної пам'яті;

- ТетянаШвидченко, кандидатка історичних наук, засновниця освітньої організації "Експертний корпус", модератора розмови;

- Андріана Арехта, ветеранка;

- Андрій Козинчук, військовий психолог;

- Оксана Іванців, правозахисниця, громадська активістка, засновниця проєкту "Що таке пам'ятати";

- Ірина Коцаб'юк, завідувач відділу виставкових проєктів Національного музею історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс.


Час:
6 грудня, понеділок, 16:30


Місце:
м. Київ, вул. Лаврська, 27, Головна експозиція Музею


Контакт:

Акредитація ЗМІ: 096 248 31 71 – Вікторія; 097 168 86 57 – Жанна.

Додаткова інформація: 093 943 6949 – Катерина.


Захід відбуватиметься з дотриманням усіх карантинних вимог. Наявність сертифіката про вакцинацію або негативного ПЛР-тесту обов'язкова.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.