Про пам'ять
Пам'ять - теж зброя. "— Не бійся своїх ворогів. Не плач над своїми поразками. Поразки насправді дадуть тобі відчути смак перемоги. А втрати навчать тебе цінувати те, що ти маєш. Так, здається, говорить твій наґаса? Учитель хитро всміхнувся. — Не бійся. І не плач. Але й не забувай. Нічого не можна забувати. Забув — програв."
Коли я уперше, у 2000 приїхав в Україну, я задавався дуже дивним для мене тоді питанням: "чому в Україні так не люблять росіян?".
Справа у тім, що на росії ще тоді, у дев'яностих і нульових, про Україну (а тим більше, про західні регіони), ходили лякачки, на кшталт "рускіх там не люблять і називають там разними словами нєхарошими".
Це ніяк не в'язалось з тим стереотипом "хохла-малороса", котрий доволі успішно нав'язувала російська пропаганда, зображаючи українців тупуватими невихованими, злодійкуватими, але загалом добродушними і цілком безпечними "молодшими братами-малоросами".
Переламний момент наступив тоді, коли Ярка дала мені почитати книжку Уласа Самчука "Марія".
Я був у шоці. Це настільки відрізнялось від того, що розповідали про події Голодомору на росії! Але я ж історик. Я вирішив підійти до питання Голодомору з вивчення джерел. І перше джерело, на котре я натрапив, стали матеріяли британця Гарета Джонса, свідка цих страшних подій.
Потім я став складати пазли: коли я був студентом, я ще встиг познайомитись з документами про репресії і Голодомор у Бурят-Монголії. А потім дві хвилі Голодомору у 1919-20 і 1932-33 років у Казахстані, Татарстані, Башкортостані…
Всюди однакові причини і однакова брехня: "нєурожай", "послєдствія гражданской вайни", "врєдітєльство враждєбних к ссср елємєнтов" і так дальше.
Основним аргументом росіян про те, що Голодомор не був геноцидом проти українців, виглядав так: "вєсь васток Украіни за нас! Єслі би там бил гєнацид, нас би там нєнавідєлі!"
Це дуже цинічно з огляду на те, що "звільнені" у такий спосіб території, були населені вихідцями з росії, котрих привезли на ці плодючі землі. Точно так же, як землі, "звільнені" у такий звірячий спосіб від казахів, завозили згодом "переміщених" кримських татар, інгушів, чеченців.
Кривавий пазл під назвами "російська імперія", "срср", а потім і "росія", складався століттями, і тривалий час залишався химерною картиною закатаною у скотч, щоб не розвалитись.
Поки путін не вирішив зняти її зі стіни і не додати кілька втрачених, на його думку, частинок. Але стало лише гірше - при спробі відірвати скотч, картину здорово перекривило, і тепер її місце лише на звалищі історії.
Спроби пропаганди зберегти міт про "хохла-малороса", що потрапив під вплив злісних американців і колективного Заходу, схожі на спроби навести макіяж на покійника. Вони очевидно не працюють.
Я сповна отримав відповідь на своє ж запитання, що ставив його ще у 2000 році.
Пам'ять - теж зброя.
"— Не бійся своїх ворогів. Не плач над своїми поразками. Поразки насправді дадуть тобі відчути смак перемоги. А втрати навчать тебе цінувати те, що ти маєш. Так, здається, говорить твій наґаса?
Учитель хитро всміхнувся.
— Не бійся. І не плач. Але й не забувай. Нічого не можна забувати. Забув — програв."
