Спецпроект

Про пам'ять

Пам'ять - теж зброя. "— Не бійся своїх ворогів. Не плач над своїми поразками. Поразки насправді дадуть тобі відчути смак перемоги. А втрати навчать тебе цінувати те, що ти маєш. Так, здається, говорить твій наґаса? Учитель хитро всміхнувся. — Не бійся. І не плач. Але й не забувай. Нічого не можна забувати. Забув — програв."

 

Коли я уперше, у 2000 приїхав в Україну, я задавався дуже дивним для мене тоді питанням: "чому в Україні так не люблять росіян?".

Справа у тім, що на росії ще тоді, у дев'яностих і нульових, про Україну (а тим більше, про західні регіони), ходили лякачки, на кшталт "рускіх там не люблять і називають там разними словами нєхарошими".

Це ніяк не в'язалось з тим стереотипом "хохла-малороса", котрий доволі успішно нав'язувала російська пропаганда, зображаючи українців тупуватими невихованими, злодійкуватими, але загалом добродушними і цілком безпечними "молодшими братами-малоросами".

Переламний момент наступив тоді, коли Ярка дала мені почитати книжку Уласа Самчука "Марія".

Я був у шоці. Це настільки відрізнялось від того, що розповідали про події Голодомору на росії! Але я ж історик. Я вирішив підійти до питання Голодомору з вивчення джерел. І перше джерело, на котре я натрапив, стали матеріяли британця Гарета Джонса, свідка цих страшних подій.

Потім я став складати пазли: коли я був студентом, я ще встиг познайомитись з документами про репресії і Голодомор у Бурят-Монголії. А потім дві хвилі Голодомору у 1919-20 і 1932-33 років у Казахстані, Татарстані, Башкортостані…

Всюди однакові причини і однакова брехня: "нєурожай", "послєдствія гражданской вайни", "врєдітєльство враждєбних к ссср елємєнтов" і так дальше.

 
Микола Бокань стоїть біля могили сина Костянтина, який помер від голоду

Основним аргументом росіян про те, що Голодомор не був геноцидом проти українців, виглядав так: "вєсь васток Украіни за нас! Єслі би там бил гєнацид, нас би там нєнавідєлі!"

Це дуже цинічно з огляду на те, що "звільнені" у такий спосіб території, були населені вихідцями з росії, котрих привезли на ці плодючі землі. Точно так же, як землі, "звільнені" у такий звірячий спосіб від казахів, завозили згодом "переміщених" кримських татар, інгушів, чеченців.

Кривавий пазл під назвами "російська імперія", "срср", а потім і "росія", складався століттями, і тривалий час залишався химерною картиною закатаною у скотч, щоб не розвалитись.

Поки путін не вирішив зняти її зі стіни і не додати кілька втрачених, на його думку, частинок. Але стало лише гірше - при спробі відірвати скотч, картину здорово перекривило, і тепер її місце лише на звалищі історії.

 
Свідоцтво про смерть "від виснаження" Костянтина Бокана

Спроби пропаганди зберегти міт про "хохла-малороса", що потрапив під вплив злісних американців і колективного Заходу, схожі на спроби навести макіяж на покійника. Вони очевидно не працюють.

Я сповна отримав відповідь на своє ж запитання, що ставив його ще у 2000 році.

Пам'ять - теж зброя.

"— Не бійся своїх ворогів. Не плач над своїми поразками. Поразки насправді дадуть тобі відчути смак перемоги. А втрати навчать тебе цінувати те, що ти маєш. Так, здається, говорить твій наґаса?

Учитель хитро всміхнувся.

— Не бійся. І не плач. Але й не забувай. Нічого не можна забувати. Забув — програв."







Теми

Радомир Мокрик: Пам'яті Віктора Карта

25 липня на 96-му році життя помер всесвітньо відомий шаховий тренер, засновник Львівської шахової школи Віктор Карт.

Роман Маленков: Національне військове меморіальне кладовище: граніт чи пісковик?

Більшість козацьких хрестів України із пісковика. Найстаріший український хрест має вже вісім століть віку - хрест на могилі Клима Христинича, дружинника короля Данила. Стоїть він біля Зимного. Граніту раніше ніколи не було. Хоча маємо і об'єктивну причину - його просто значно складніше було добути.

Юрій Юзич: Перша українська адвокатка - пластунка Віра

Нещодавно "Історична Правда" публікувала текст Івана Городинського про першу українську адвокатку. Ольгу Ельвіру Люстіґ-Ганицьку можна вважати першою українкою, яка професійно практикувала право на Галичині у 1930-х роках. Після публікації групі істориків та дослідників історії Пласту вдалося з'ясували, що Ольга Ганицька була пластункою. Відтак, дізналися звідки вона була родом, в якому середовищі зростала та як склалася її доля після Другої світової війни.

А. Королівський: Аркадій Животко: чужий в Росії, забутий в Україні

Про нього не знають ані харків’яни, ані мешканці Кам’янця -Подільського, Києва, Ужгорода, що в їх містах жив і працював патріот і журналіст Аркадій Животко. Росія захоплює нашу історію, наші землі. Чому б нам не дати гарну відповідь вшануванням хоча б меморіальною дошкою Людини з крайньої межі етнічно українських земель?