Спецпроект

Про пам'ять

Пам'ять - теж зброя. "— Не бійся своїх ворогів. Не плач над своїми поразками. Поразки насправді дадуть тобі відчути смак перемоги. А втрати навчать тебе цінувати те, що ти маєш. Так, здається, говорить твій наґаса? Учитель хитро всміхнувся. — Не бійся. І не плач. Але й не забувай. Нічого не можна забувати. Забув — програв."

 

Коли я уперше, у 2000 приїхав в Україну, я задавався дуже дивним для мене тоді питанням: "чому в Україні так не люблять росіян?".

Справа у тім, що на росії ще тоді, у дев'яностих і нульових, про Україну (а тим більше, про західні регіони), ходили лякачки, на кшталт "рускіх там не люблять і називають там разними словами нєхарошими".

Це ніяк не в'язалось з тим стереотипом "хохла-малороса", котрий доволі успішно нав'язувала російська пропаганда, зображаючи українців тупуватими невихованими, злодійкуватими, але загалом добродушними і цілком безпечними "молодшими братами-малоросами".

Переламний момент наступив тоді, коли Ярка дала мені почитати книжку Уласа Самчука "Марія".

Я був у шоці. Це настільки відрізнялось від того, що розповідали про події Голодомору на росії! Але я ж історик. Я вирішив підійти до питання Голодомору з вивчення джерел. І перше джерело, на котре я натрапив, стали матеріяли британця Гарета Джонса, свідка цих страшних подій.

Потім я став складати пазли: коли я був студентом, я ще встиг познайомитись з документами про репресії і Голодомор у Бурят-Монголії. А потім дві хвилі Голодомору у 1919-20 і 1932-33 років у Казахстані, Татарстані, Башкортостані…

Всюди однакові причини і однакова брехня: "нєурожай", "послєдствія гражданской вайни", "врєдітєльство враждєбних к ссср елємєнтов" і так дальше.

 
Микола Бокань стоїть біля могили сина Костянтина, який помер від голоду

Основним аргументом росіян про те, що Голодомор не був геноцидом проти українців, виглядав так: "вєсь васток Украіни за нас! Єслі би там бил гєнацид, нас би там нєнавідєлі!"

Це дуже цинічно з огляду на те, що "звільнені" у такий спосіб території, були населені вихідцями з росії, котрих привезли на ці плодючі землі. Точно так же, як землі, "звільнені" у такий звірячий спосіб від казахів, завозили згодом "переміщених" кримських татар, інгушів, чеченців.

Кривавий пазл під назвами "російська імперія", "срср", а потім і "росія", складався століттями, і тривалий час залишався химерною картиною закатаною у скотч, щоб не розвалитись.

Поки путін не вирішив зняти її зі стіни і не додати кілька втрачених, на його думку, частинок. Але стало лише гірше - при спробі відірвати скотч, картину здорово перекривило, і тепер її місце лише на звалищі історії.

 
Свідоцтво про смерть "від виснаження" Костянтина Бокана

Спроби пропаганди зберегти міт про "хохла-малороса", що потрапив під вплив злісних американців і колективного Заходу, схожі на спроби навести макіяж на покійника. Вони очевидно не працюють.

Я сповна отримав відповідь на своє ж запитання, що ставив його ще у 2000 році.

Пам'ять - теж зброя.

"— Не бійся своїх ворогів. Не плач над своїми поразками. Поразки насправді дадуть тобі відчути смак перемоги. А втрати навчать тебе цінувати те, що ти маєш. Так, здається, говорить твій наґаса?

Учитель хитро всміхнувся.

— Не бійся. І не плач. Але й не забувай. Нічого не можна забувати. Забув — програв."







Теми

Іван Ольховський: Про "оригінальність" поглядів Миколи Бендюка на події 1940-1942 років на Поліссі та роль у них Тараса Бульби-Боровця

Незважаючи на появу в Україні низки наукових досліджень діяльності засновника УПА "Поліська Січ" Тараса Бульби-Боровця, визнання його Законом України борцем за незалежність, увічнення пам'яті в назвах вулиць, час від часу з'являються публікації, що базуються на вигадках, домислах, перекрученнях фактів, що дискредитують поліського отамана.

Юрій Юзич: Правильний мадяр

Бойовий генерал Ференц Фаркаш де Кішбарнак — командир VI армійського корпусу. Вважав, що Україна у Третій світовій війні буде ключовою опорою Заходу. Захоплювався УПА та очолював створений банедрівцями Антибільшовицький блок народів (АБН).

Олег Пустовгар: Соратник Симона Петлюри, діяч УНР, театральний оглядач, дослідник авангардного мистецтва: 130 років Василю Бутенку (Хмурому)

8 лютого 1896 року на Полтавщині народився Василь Бутенко (Хмурий) – військовий діяч Української Народної Республіки (УНР), соратник Симона Петлюри, журналіст, мистецтвознавець, театральний оглядач, один із перших вітчизняних дослідників авангардного мистецтва, жертва кремлівського російсько-комуністичного терору.

Володимир В'ятрович: Не минуле псує українсько-польські стосунки, а маніпуляції ним

У польському публічному дискурсі останніх років дедалі частіше лунає твердження, що погіршення українсько-польських стосунків зумовлене "важким історичним минулим". Мовляв, саме невирішені питання пам'яті та інтерпретації подій ХХ століття неминуче тягнуть наші суспільства до конфлікту. Однак соціологія дає іншу картину.