Українські дерев'яні церкви – це фольклор, тільки в архітектурі. Збудовані переважно безіменними для нас майстрами на замовлення спільноти, громади села – вони могли бути (а могли не бути) шедеврами, але завжди втілювали народну уяву про красу, про велич, про присутність Бога на землі. Можливо тому знищення храмів більшовиками українці сприймали як саморуйнування. Дерев'яні церкви зникали з різних причин (вогонь і вода, шашель і грибок, занепад громади), але саме насильницька, свідома деструкція була найболіснішою – через неприродність втрати.

Наприкінці січня був опублікований фінальний розділ "Енциклопедії архітектури України" — мультимедійної онлайн-платформи, що досліджує та документує взаємовплив архітектури і суспільства в історичному контексті. На відміну від класичної енциклопедії, яка дає чіткі визначення, ЕАУ має на меті поставити якомога більше складних питань: що є архітектурою України; чи можна поставити в один ряд новобудови і козацьке бароко; як в будівлях може зчитуватися антисемітизм чи відображатися гендерна нерівність; що, врешті решт, потрібно зберегти для нащадків?