Пам’яті Мірка Пилишенка

Він прожив складне життя, та все його життя було пов’язане з Україною. Я набирав його на домашній телефон у Рочестері і він завжди дивувався, як я вгадую, коли саме він вдома. Він принципово не хотів собі мобільного.

 

...

Він – Володимир Пилишенко, та друзі кликали його - "Мірко".

Три року тому на одній із зустрічей у Рочестері, під час нашого візиту до Америки до мене підійшов Мірко.

Тоді я ще уявлення не мав, хто ця людина.

Він запитав, чи маю я 15 хвилин… запросив до себе. Я навіть не присів у його хаті, він показував кімнати повні книг від підлоги до стелі.

Єдина кімната, що вирізнялась – кімната дружини Ірми. У кімнаті стояло піаніно і на ньому мереживні серветки й фарфоровий сервіз, що вказували на вишуканий смак господині.

...

Книги почав збирати ще батько Мірка, син наслідував справу й збирав книжки упродовж усього життя.

Народився він на Волині у 1934 році.

Батько був учасником визвольних змагань, свідомим українцем із Немирова.

Мама – з Ковельщини.

Під час війни його родина потрапила до Кракова, далі Словаччина та Німеччина, а 1949 року до США – в місто Рочестер.

Виховав українками двох доньок Орисю та Катю. Про своє життя він казав, що жити було важко, але книжка була завжди у пошані… що має душу бібліотекаря.

 

Архітектор.

Професор.

Графіст.

Він захоплювався Дмитром Яворницьким та історією Дніпра ще задовго до нашого знайомства.

...

У 2018 під час нашої першої зустрічі Мірко вирішив передати унікальну колекцію нашому місту.

А це 15 000 книг та журналів.

Серед яких багато літератури про УПА.

Зараз у Дніпрі близько 6 000 примірників, решта у коробках готується на відправку з Америки.

Він особисто приїжджав до Дніпра, щоб обрати місце розташування Бібліотеки української діаспори.

Вдруге, щоб особисто відкрити бібліотеку.

У свої 85, маючи купу проблем зі здоров'ям, він був тут зі мною і ми разом відкривали двері у нашу спільну мрію.

Йому було важливо, щоб бібліотека була відкрита для всіх, щоб книги жили з читачами.

 

...

Друже, при нашій останній зустрічі ти сказав: "Я довірив тобі не половину, а цілу бібліотеку. Коли ти знову будеш балотуватися на посаду міського голови, поставлю за тебе свічку в церкві".

Сьогодні свічку в пам'ять про тебе поставлю вже я...

...

Спи спокійно, дорогий друже.

Кращою пам'яттю про тебе буде відвідання українцями нашої бібліотеки імені сенатора Джона МакКейна.

Кирило Галушко: Деякі міркування "фахового історика" щодо "Історії України від Діда Свирида"

Звісно, що ці міркування більше звернуті до тих добродіїв, хто ще не стикався із цією хвундаментальною працею. Але не завадить і давнім шанувальникам. Усе ж доробок Діда звернутий на широкий загал, життя триває і усілякі поточні «кон’юнктури» змінюються рік від року. А може там фахові історики, «міські» високочолі інтелектуали, а не «сільські дідугани» зневажливо сміються над цією «попсою».

Станіслав Росовецький: І все ж таки це сучасна біографія Шевченка

Я не проти Шевченка-пророка, і Шевченка-міфотворця, навіть Шевченка-шамана. Ніколи не погоджуся лише з ототожненням поета з кобзарем. Але теза, що Шевченко після заслання продовжував свою революційну діяльність борця за національне визволення свого народу - це явище історичної правди

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: пам'ятки на наступний рік

День розчарування. Розпогодилось, ніч була ясна, хоч і холодна, температура помітно ниже нуля, різкий вітер. Та невдовзі після старту ми вийшли на дуже погану поверхню. Поні часто загрузали в снігу по коліна, а нанесений хуртовиною м'який сніг лежав купами, спричиняючи сильне тертя полозів

Ольга Перебийніс: Драма Музею визвольної боротьби України

76 років тому - 14 лютого 1945 року авіація союзників бомбардувала Прагу. Серед кількох сотень празьких будівель, які були практично повністю зруйновані, був і Музей визвольної боротьби України. В результаті бомбардування було втрачено значну частину фондів, а те, що вціліло, пізніше було знищено, розпорошено, розкрадено, а також вивезено "освободітєлями" з НКВС до СРСР