Пам’яті Мірка Пилишенка

Він прожив складне життя, та все його життя було пов’язане з Україною. Я набирав його на домашній телефон у Рочестері і він завжди дивувався, як я вгадую, коли саме він вдома. Він принципово не хотів собі мобільного.

 

...

Він – Володимир Пилишенко, та друзі кликали його - "Мірко".

Три року тому на одній із зустрічей у Рочестері, під час нашого візиту до Америки до мене підійшов Мірко.

Тоді я ще уявлення не мав, хто ця людина.

Він запитав, чи маю я 15 хвилин… запросив до себе. Я навіть не присів у його хаті, він показував кімнати повні книг від підлоги до стелі.

Єдина кімната, що вирізнялась – кімната дружини Ірми. У кімнаті стояло піаніно і на ньому мереживні серветки й фарфоровий сервіз, що вказували на вишуканий смак господині.

...

Книги почав збирати ще батько Мірка, син наслідував справу й збирав книжки упродовж усього життя.

Народився він на Волині у 1934 році.

Батько був учасником визвольних змагань, свідомим українцем із Немирова.

Мама – з Ковельщини.

Під час війни його родина потрапила до Кракова, далі Словаччина та Німеччина, а 1949 року до США – в місто Рочестер.

Виховав українками двох доньок Орисю та Катю. Про своє життя він казав, що жити було важко, але книжка була завжди у пошані… що має душу бібліотекаря.

 

Архітектор.

Професор.

Графіст.

Він захоплювався Дмитром Яворницьким та історією Дніпра ще задовго до нашого знайомства.

...

У 2018 під час нашої першої зустрічі Мірко вирішив передати унікальну колекцію нашому місту.

А це 15 000 книг та журналів.

Серед яких багато літератури про УПА.

Зараз у Дніпрі близько 6 000 примірників, решта у коробках готується на відправку з Америки.

Він особисто приїжджав до Дніпра, щоб обрати місце розташування Бібліотеки української діаспори.

Вдруге, щоб особисто відкрити бібліотеку.

У свої 85, маючи купу проблем зі здоров'ям, він був тут зі мною і ми разом відкривали двері у нашу спільну мрію.

Йому було важливо, щоб бібліотека була відкрита для всіх, щоб книги жили з читачами.

 

...

Друже, при нашій останній зустрічі ти сказав: "Я довірив тобі не половину, а цілу бібліотеку. Коли ти знову будеш балотуватися на посаду міського голови, поставлю за тебе свічку в церкві".

Сьогодні свічку в пам'ять про тебе поставлю вже я...

...

Спи спокійно, дорогий друже.

Кращою пам'яттю про тебе буде відвідання українцями нашої бібліотеки імені сенатора Джона МакКейна.

Олексій Мустафін: І з нуту пироги. Згадки про пізанську "талассократію"

Невеличкий острівець Мелорія, розташований просто навпроти гирла річки Арно, відомий завдяки двом морським битвам, які відбулися поруч із ним. У першій, в 1241 році, пізанці - разом з ескадрою імператора Фрідріха II Гогенштауфена - буквально розтрощили генуезький флот. А 1284 році вже Пізанська республіка зазнала найбільшої та найганебнішої в своїй історії поразки від своїх генуезців.

Віталій Скальський: Світлина 1919 року: розархівування імен

Фотографія штабу Володимир-Волинського бойового загону, зроблена 6 травня 1919 року у Горохові – добре відома історикам, краєзнавцям та навколоісторичній волинській спільноті. Її багато раз друкували і передруковували. Але лише зараз дійшли руки спробувати дослідити біографії осіб, зображених на фото.

Юрій Юзич: Євген Іваницький: пластун – офіцер розвідки Армії Крайової

Воїн-підпільник, який одним із перших розпочав рух опору проти нацистів серед підгальських гуралів. Працював в АК-"Північ". Загинув у Варшавському повстанні.

Олексій Мустафін: Обери собі минуле. Швейцарський спосіб "зшивання" країни

1 серпня 1891 року Швейцарія вперше урочисто відзначила свій "день народження". Власне, тоді це було світовою "модою" - святкувати ювілеї подій сивої давнини та проголошувати їх "точкою відліку" історій новочасних націй – варто лише згадати урочистості з приводу дев'ятисотріччя хрещення Русі в 1888 році або ж іще помпезніше відзначення "тисячоліття Угорщини" в 1896-му.