Пам’яті Мірка Пилишенка

Він прожив складне життя, та все його життя було пов’язане з Україною. Я набирав його на домашній телефон у Рочестері і він завжди дивувався, як я вгадую, коли саме він вдома. Він принципово не хотів собі мобільного.

 

...

Він – Володимир Пилишенко, та друзі кликали його - "Мірко".

Три року тому на одній із зустрічей у Рочестері, під час нашого візиту до Америки до мене підійшов Мірко.

Тоді я ще уявлення не мав, хто ця людина.

Він запитав, чи маю я 15 хвилин… запросив до себе. Я навіть не присів у його хаті, він показував кімнати повні книг від підлоги до стелі.

Єдина кімната, що вирізнялась – кімната дружини Ірми. У кімнаті стояло піаніно і на ньому мереживні серветки й фарфоровий сервіз, що вказували на вишуканий смак господині.

...

Книги почав збирати ще батько Мірка, син наслідував справу й збирав книжки упродовж усього життя.

Народився він на Волині у 1934 році.

Батько був учасником визвольних змагань, свідомим українцем із Немирова.

Мама – з Ковельщини.

Під час війни його родина потрапила до Кракова, далі Словаччина та Німеччина, а 1949 року до США – в місто Рочестер.

Виховав українками двох доньок Орисю та Катю. Про своє життя він казав, що жити було важко, але книжка була завжди у пошані… що має душу бібліотекаря.

 

Архітектор.

Професор.

Графіст.

Він захоплювався Дмитром Яворницьким та історією Дніпра ще задовго до нашого знайомства.

...

У 2018 під час нашої першої зустрічі Мірко вирішив передати унікальну колекцію нашому місту.

А це 15 000 книг та журналів.

Серед яких багато літератури про УПА.

Зараз у Дніпрі близько 6 000 примірників, решта у коробках готується на відправку з Америки.

Він особисто приїжджав до Дніпра, щоб обрати місце розташування Бібліотеки української діаспори.

Вдруге, щоб особисто відкрити бібліотеку.

У свої 85, маючи купу проблем зі здоров'ям, він був тут зі мною і ми разом відкривали двері у нашу спільну мрію.

Йому було важливо, щоб бібліотека була відкрита для всіх, щоб книги жили з читачами.

 

...

Друже, при нашій останній зустрічі ти сказав: "Я довірив тобі не половину, а цілу бібліотеку. Коли ти знову будеш балотуватися на посаду міського голови, поставлю за тебе свічку в церкві".

Сьогодні свічку в пам'ять про тебе поставлю вже я...

...

Спи спокійно, дорогий друже.

Кращою пам'яттю про тебе буде відвідання українцями нашої бібліотеки імені сенатора Джона МакКейна.

Дмитро Крапивенко: Алла Пушкарчук - Рута, яку не вберегли

Загинула Алла Пушкарчук (Рута). Тендітна дівчина, що пішла на війну ще у 2014-му, залишила світ мистецтва, навчання в університеті Карпенка-Карого і омріяну кар'єру театрознавиці.

Ярослав Пронюткін: Тут спочиватимуть наші герої: хто має право бути похованим на головному Меморіалі країни?

Національне військове меморіальне кладовище — це меморіал на багато років вперед. За всіма прогнозами поховання тут можуть відбуватися протягом наступних 40-50-ти і більше років. Меморіал призначений винятково для військовослужбовців — тих, які загинули в бою під час цієї війни, та тих, які мали видатні заслуги перед батьківщиною, та покинуть цей світ через дуже багато років.

Зоя Казанжи: Винні мають бути покарані

Володимира Вакуленка, українського письменника вбили росіяни. Дата його загибелі достеменно невідома. Ймовірніше, це сталося між 24 березня та 12 травня 2022 року. Після того, як Ізюм звільнили ЗСУ, у місті виявили масове поховання – понад 400 тіл. Під номером 319 було тіло Володимира Вакуленка.

Євген Гомонюк: Французькі скульптури у Миколаєві

Що спільного між найстарішим міським театром, Аркасівським сквером і зоопарком у Миколаєві? Власне французький слід. Всіх їх об’єднує художня французька ливарня Валь Д'Осне з головним салоном в Парижі, чия продукція в різні часи прикрашала ці три локації. Мова йде про п’ять найвідоміших в Миколаєві декоративних садових чавунних скульптур. Одна з них, на жаль, була втрачена ще у 1990-ті роки, інші чотири можна побачити і сьогодні.