Колишній політв'язень, член Української Гельсінкської Групи, лауреат премії ім. Василя Стуса Василь Овсієнко не зтерпів, написавши полемічний текст-зверення до іншого радянського політзека - Степана Сапеляка з приводу фантазій, які ганьблять рух спротиву.
Президенти України і Польщі Віктор Янукович та Броніслав Коморовський відкриють пам'ятники жертвам українсько-польського етнічного конфлікту 1940-их років не завтра, а, найімовірніше, в жовтні.
29 серпня, о 14.00, у приміщенні Національної історичної бібліотеки України (вул. Лаврська 5, корп. 24) відбудеться прес-конференція з нагоди презентації перших результатів проекту "Історична спадщина України - світовий доступ в електронному форматі".
Ні для кого з представників запорізької влади путч не став чимось неочікуваним. Майже вся місцева преса надрукувала розпорядження ГКЧП, сама публікація означала згоду з позицією заколотників, адже поширення тих документів у ЗМІ не було обов'язковим.
20 років тому почав діяти указ Президії Верховної Ради "Про тимчасове припинення діяльності Компартії України". Привертає увагу фраза: "з метою забезпечення умов розслідування справи та стабілізації суспільно-політичної ситуації...".
Він став творцем "українського стилю" у графіці, і задав тон наступним художникам на більшу частину ХХ століття. Протягом неповних трьох років у Києві зробив більше, ніж за 10 років у Петербурзі.
Журналісти, як правило, мають добру фантазію. Але уява не здатна була передбачити отой стан гніву в душах тисяч киян, коли одного прекрасного дня, а саме сьогодні!, прокинулись вони в чужому місті. Приставлений Януковичем "мер" Попов поставив на собі крапку.
Люди, яких ви бачите у кадрі, живуть в останній рік існування Української РСР. З того часу нібито нічого не змінилося, подивіться - та ж Верховна Рада, той же фанатичний запал у декого з мітингуючих, і така знайома зневіра у фразі "Та нічого вже не зміниться..."
Група громадських діячів, публіцистів, науковців напередодні 20-річчя незалежності України оприлюднила відкритий лист, який відкрито до підписання тими, хто розділяє викладені в ньому позиції.
Це все було. Це те, чим пишаємося, і те, що нація воліла б забути. Перемоги, які були, і поразки, які ще не спокутували. Олімпійське золото, політ у космос, кулаки Кличків, але й репресії проти опозиції, вбивство Гонгадзе, загибель Чорновола. Майдан і після Майдану. Словом, все, що і є історією України.
23 серпня - День Прапора. З цієї нагоди варто згадати, що стяги навіть на державних установах часто суперечать Конституції, бо мають надто широку колірну гаму - від сіро-блакитної до темно-синьої та від лимонної до яскраво-жовтої. Не регламентується!
"Шкодую, що пролилися кров. І що я недооцінив бажання номенклатури в національних республіках вирішувати питання власного життя самостійно, без того, щоб хтось влазив із Москви. Тепер у них такі можливості є..." (poc.)