Медведчук починав кар'єру понятим від КГБ

Заслужений юрист, кавалер найвищих державних нагород, кум Путіна і мультимільйонер починав шлях нагору з самого низу, з ролі підставного понятого. Він йшов у прямому сенсі по трупах. Йому було плювати на Плюща, якого в цей час катували у спецпсихлікарні, на поетів Литвина та Стуса, які обидва загинули за ґратами, на єврейського діяча Натана Вершубського і на інших його "клієнтів". Він працював на КГБ і марив владою, щоб перестати бути дрібним пішаком у руках всевладної тоді системи.

 

Пару років тому відома історикиня Галина Сварник звернула мою увагу на видану на Заході ще у 1970-х роках книжку "Історія хвороби Леоніда Плюща" - це упорядкований московською дисиденткою Тетяною Ходорович збірник документів, таємно вивезених з СССР, по справі київського математика, якого комуністи призначили "божевільним". Ця історія тоді прозвучала на весь світ. За Плюща заступились не тільки українці в діаспорі, але й дуже потужні тоді компартії Італії та Франції. Москва вимушена була відпустити його на свободу і Леонід з дружиною Тетяною виїхав за межі Союзу.

І от у цій книжці є документ - протокол обшуку помешкання родини Плющів на столичній вулиці Ентузіастів. Слідчий Сидоренко запросив, як бачимо зі скріну, двох понятих - Миколу Семеновича Зінкевича та Віктора Володимировича Медведука. Останній проживав за адресою - Київ, вулиця Ломоносова 37/1 кв. 44. Пані Сварник звернула мою увагу - чи оцей понятий Медведук часом не є Віктором Володимировичем Медведчуком, тоді студентом юридичного факультету КДУ ім. Тараса Шевченка.

 

Вказана в протоколі адреса якраз і веде до одного з гуртожитків університету. Хто читав мою книгу "Справа Василя Стуса", то певно читав велику статтю про те, хто такий Медведчук і чому саме він опинився у ролі "захисника" політв'язнів Литвина, Стуса та кількох інших. Те, що Медведчук став студентом лише з доброї волі КГБ для мене безсумнівно, його батько Володимир Несторович Медведчук був нереабілітований злочинець, обвинувачений у колабораціонізмі та зраді Батьківщини. Жодного шансу вчитися на юрфаці у його сина без протекції КГБ не було.

І от цей "Медведук" виявився цікавим ключем до кращого розуміння того, ким тоді був майбутній колаборант Медведчук-син. Але тут треба було б зняти підозру, що оцей Медведук не існував. Українська антропоніміка багата і варіативність прізвищ не виключає і такого. Щоб зекономити час - резюме: трьома різними методами я за допомогою добрих людей перевірив бази даних наявних в Україні прізвищ-імен-по-батькові.

Жодного Віктора Володимировича Медведука не існувало. І не існує. Медведчуків багато, Медведука нема. Отже, понятим по лінії КГБ був не просто якийсь сусід чи перехожий, а приведений за ручку сексот [секретний співробітник спецслужби]. Його функцією було освятити підписом те, що знайдуть чи підкинуть під час обшуку. Це була класична гебістська шістка. Саме за ці два слова, зокрема, Медведчук подав на мене до суду і вимагав заборонити книгу, вилучити її з крамниць тощо. Він ту історію ганебно програв.

 

Але на момент, коли я здавав книгу до друку, не знав про цей епізод. Що заслужений юрист, кавалер найвищих державних нагород, великий політичний комбінатор, кум Путіна і мультимільйонер починав шлях нагору з самого низу, з ролі підставного понятого. Він йшов у прямому сенсі по трупах. Йому було плювати на Плюща, якого в цей час катували у спецпсихлікарні, на поетів Литвина та Стуса, які обидва загинули за ґратами, на єврейського діяча Натана Вершубського і на інших його "клієнтів".

Він працював на КГБ і марив владою, щоб перестати бути дрібним пішаком у руках всевладної тоді системи. Я був знайомий з Леонідом Плющем, записав з ним інтерв'ю для телевізійної "Історичної правди". Але, на жаль, не знав тоді про цю цікаву колізію. Що і в його долі зіграв певну роль безпринципний ниций "Медведук". Тут можна навіть подякувати невідомій друкарці, котра набирала протокол, за цю втрачену літеру. Це дозволило повернутися до цієї давньої історії сьогодні.

Петро Долганов: "Зміщення акцентів", чи пошук істини? Якою має бути українська відповідь на інструменталізацію пам’яті про Голокост під час війни

Успішний і вільний розвиток студій Голокосту – вже сам по собі засвідчуватиме абсурдність аргументів кремлівської пропаганди. Детальніше вивчення тих напівтонів, до інструменталізації яких часто вдаються російські пропагандисти, – чи не найкраща "зброя" в контрпропагандистській діяльності.

Тетяна Терен: Утойя - острів збереження пам'яті

22 липня 2011 року норвезький правий екстреміст Андерс Брейвік убив 77 людей. Восьмеро загинуло під час вибуху бомби біля будівель парламенту в Осло, ще шістдесят дев'ять Брейвік убив того ж дня у молодіжному таборі на острові Утойя неподалік від Осло, перевдягнувшись у поліцейського. Це найбільші втрати в історії Норвегії після Другої світової війни. Нині острів позиціонує себе насамперед "як місце для збереження пам'яті і продовження життя".

Артем Чех: Безликий далекий траур

Велика сіра трагедія, глевка маса болю і страждань, список дрібним шрифтом нікому не відомих, нікому не потрібних, приречених на забуття. І добре, що забудуть не всіх. Але й не всіх пам'ятатимуть. Так є. І це ок. Хоч і хотілося б знати і пам'ятати усіх.

Юрій Гудименко: Україні потрібен власний Арлінгтон

Назви ваших сіл можуть увійти в історію гордо, як увійшов Арлінгтон, або з ганьбою, якщо частина мешканців буде силою перешкоджати будівництву військового кладовища. Це навіть дико звучить.