Медведчук починав кар'єру понятим від КГБ
Заслужений юрист, кавалер найвищих державних нагород, кум Путіна і мультимільйонер починав шлях нагору з самого низу, з ролі підставного понятого. Він йшов у прямому сенсі по трупах. Йому було плювати на Плюща, якого в цей час катували у спецпсихлікарні, на поетів Литвина та Стуса, які обидва загинули за ґратами, на єврейського діяча Натана Вершубського і на інших його "клієнтів". Він працював на КГБ і марив владою, щоб перестати бути дрібним пішаком у руках всевладної тоді системи.
Пару років тому відома історикиня Галина Сварник звернула мою увагу на видану на Заході ще у 1970-х роках книжку "Історія хвороби Леоніда Плюща" - це упорядкований московською дисиденткою Тетяною Ходорович збірник документів, таємно вивезених з СССР, по справі київського математика, якого комуністи призначили "божевільним". Ця історія тоді прозвучала на весь світ. За Плюща заступились не тільки українці в діаспорі, але й дуже потужні тоді компартії Італії та Франції. Москва вимушена була відпустити його на свободу і Леонід з дружиною Тетяною виїхав за межі Союзу.
І от у цій книжці є документ - протокол обшуку помешкання родини Плющів на столичній вулиці Ентузіастів. Слідчий Сидоренко запросив, як бачимо зі скріну, двох понятих - Миколу Семеновича Зінкевича та Віктора Володимировича Медведука. Останній проживав за адресою - Київ, вулиця Ломоносова 37/1 кв. 44. Пані Сварник звернула мою увагу - чи оцей понятий Медведук часом не є Віктором Володимировичем Медведчуком, тоді студентом юридичного факультету КДУ ім. Тараса Шевченка.
Вказана в протоколі адреса якраз і веде до одного з гуртожитків університету. Хто читав мою книгу "Справа Василя Стуса", то певно читав велику статтю про те, хто такий Медведчук і чому саме він опинився у ролі "захисника" політв'язнів Литвина, Стуса та кількох інших. Те, що Медведчук став студентом лише з доброї волі КГБ для мене безсумнівно, його батько Володимир Несторович Медведчук був нереабілітований злочинець, обвинувачений у колабораціонізмі та зраді Батьківщини. Жодного шансу вчитися на юрфаці у його сина без протекції КГБ не було.
І от цей "Медведук" виявився цікавим ключем до кращого розуміння того, ким тоді був майбутній колаборант Медведчук-син. Але тут треба було б зняти підозру, що оцей Медведук не існував. Українська антропоніміка багата і варіативність прізвищ не виключає і такого. Щоб зекономити час - резюме: трьома різними методами я за допомогою добрих людей перевірив бази даних наявних в Україні прізвищ-імен-по-батькові.
Жодного Віктора Володимировича Медведука не існувало. І не існує. Медведчуків багато, Медведука нема. Отже, понятим по лінії КГБ був не просто якийсь сусід чи перехожий, а приведений за ручку сексот [секретний співробітник спецслужби]. Його функцією було освятити підписом те, що знайдуть чи підкинуть під час обшуку. Це була класична гебістська шістка. Саме за ці два слова, зокрема, Медведчук подав на мене до суду і вимагав заборонити книгу, вилучити її з крамниць тощо. Він ту історію ганебно програв.
Але на момент, коли я здавав книгу до друку, не знав про цей епізод. Що заслужений юрист, кавалер найвищих державних нагород, великий політичний комбінатор, кум Путіна і мультимільйонер починав шлях нагору з самого низу, з ролі підставного понятого. Він йшов у прямому сенсі по трупах. Йому було плювати на Плюща, якого в цей час катували у спецпсихлікарні, на поетів Литвина та Стуса, які обидва загинули за ґратами, на єврейського діяча Натана Вершубського і на інших його "клієнтів".
Він працював на КГБ і марив владою, щоб перестати бути дрібним пішаком у руках всевладної тоді системи. Я був знайомий з Леонідом Плющем, записав з ним інтерв'ю для телевізійної "Історичної правди". Але, на жаль, не знав тоді про цю цікаву колізію. Що і в його долі зіграв певну роль безпринципний ниций "Медведук". Тут можна навіть подякувати невідомій друкарці, котра набирала протокол, за цю втрачену літеру. Це дозволило повернутися до цієї давньої історії сьогодні.
