КГБ УРСР проти "Летючих козаків" ВПС США

У москві поставили завдання перед кгб урср збирати всю доступну інформацію про всіх українців, які пішли на службу до армії США. Їх розглядали як таких, що можуть бути використані з диверсійною і шпигунською метою проти срср. Так, керівництво кгб з настороженістю сприймало здобуті агентурою відомості про "збільшення американцями набору до армії молоді українського походження".

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено документи, які свідчать про те, що кгб урср у 1960-ті роки цілеспрямовано збирав інформацію про військовослужбовців армії США, які мали українське коріння. Таких осіб вносили до спеціальних списків і брали на оперативний облік. Нині ознайомлення з цими документами дає змогу побачити, що українські емігранти, народжені у США навіть у третьому поколінні, не втрачали національної ідентичності і жили з думкою про Україну.

В органах кгб вже мали інформацію про те, що українські емігрантські організації в різні періоди виношували стратегічні плани стосовно можливого формування національних підрозділів із колишніх військовиків. Такі задуми розглядали здебільшого у 1920–1930-ті роки. Малося на увазі, що в разі нової глобальної війни між країнами Заходу й срср такі частини зможуть взяти участь у боротьбі за відновлення незалежності України.

Після завершення Другої світової війни такі плани ще упродовж певного часу так само розглядалися. Але що далі, то реалістичність їх бралася під сумнів військово-політичним керівництвом західних країн, зокрема США. Так, у одному з документів із кгб урср у москву зазначалося: "За агентурними повідомленнями, одержаними у 1960 році, голова "Українського народного союзу", який був у той час і президентом Українського конгресового комітету Америки, Дмитро Галичин та голова українського відділення Комітету республіканської партії штату Нью-Йорк адвокат Пізнак Михайло відвідали в червні 1960 р. Вашингтон, де мали бесіду з високопосадовими чиновниками американського уряду стосовно створення українського військового формування для використання в майбутній війні проти срср. У той час американці нібито не пішли на такий крок, заявляючи водночас, що ця пропозиція може бути реалізована у майбутньому" (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 14487. – Т.4. – Арк. 189).

 
ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 14487. – Т.4. – Арк. 189

Попри це у москві поставили завдання перед кгб урср збирати всю доступну інформацію на цю тему в середовищі українських емігрантських центрів за океаном, зокрема про всіх українців, які пішли на службу до армії США. Їх розглядали як таких, що можуть бути використані з диверсійною і шпигунською метою проти срср. Так, керівництво кгб з настороженістю сприймало здобуті агентурою відомості про "збільшення американцями набору до армії молоді українського походження".

В іншому випадку москву інформували про звіт одного туриста, який під час перебування у США мав зустріч із віце-президентом Українського народного союзу Степаном Куропасем. Той нібито поцікавився у туриста, що відбудеться, якщо коли-небудь на територію України буде десантовано три-чотири дивізії українських парашутистів і чи підтримає їх український народ. У кгб урср зробили висновок, що це було зроблено недарма і що така цікавість ґрунтується на наявних відомостях "про підготовку американців до закидання в Україну диверсантів-парашутистів зі складу українських емігрантів у випадку виникнення збройного конфлікту". Таке штучне нагнітання удаваних загроз і накручування обстановки було характерним для діяльності тогочасних спецслужб в срср. Це робилося як для додаткового підтвердження своєї ваги й потрібності, так і для мобілізації усього державного апарату й населення перед "загрозою" з боку головного противника.

Відтак у кгб урср почали цілеспрямовано складати списки українських емігрантів, які служили в армії США. До них вносили відомості про батьків, місце проживання, участь в українських організаціях, адресу місця служби, рід військ, просування по службі. Нарівні з такими короткими довідками зазначалося, що особа взята на оперативний облік у кгб.

Ось лише деякі нотатки щодо тих, хто потрапив до таких списків у 1960-ті роки:

Дідурик Мирон Андрійович, 1938 р. н., уродженець села Мужилів Підгаєцького району Тернопільської області. У 1960 році закінчив коледж св. Петра в Джерсі Сіті зі званням бакалавра фізики і одночасно, як кадет військової школи, зі званням лейтенанта піхотних військ. Після цього він мав… виїхати для служби в авіадесантній частині США на 3 роки до Західної Німеччини. М. Дідурик є членом "Пласту" і "Українського народного союзу"…

Кравців Микола Богданович, 1935 р. н., уродженець м. Львова, у 1954 р. закінчив із відзнакою військову академію США у Вест-Пойнті, після цього здобув спеціальну підготовку з парашутної справи і ведення партизанських дій у форті Беннінг і служив у танкових частинах США у ФРН… За останніми відомостями, є викладачем в академії Вест-Пойнт. Раніше брав активну участь у діяльності молодіжної націоналістичної організації "Пласт", був бунчужним куреня "Лісові чорти". Батько його – Богдан Кравців є активним українським націоналістом, одним із редакторів газети "Свобода", членом правління "Наукового товариства ім. Т. Шевченка".

Кузик Роман Дмитрович, 1941 р. н., у 1963 р. закінчив університет у Нью-Брансвіку, штат Нью-Джерсі, і одночасно військові курси, а потім у званні лейтенанта виїхав для спеціальної підготовки у форт Беннінг, штат Джорджія.

Скоцко Михайло Дмитрович, приблизно 1935 р. н., після закінчення Бруклінського коледжу 4 роки служив у військовій академії США, одночасно вивчав китайську мову. У 1961 р. закінчив військову академію Вест-Пойнт і одержав призначення на військову базу у штаті Джорджія…

(ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 14487. – Т.4. – Арк. 191–192).

 
ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 14487. – Т.4. – Арк. 191–192

Серед інших найдокладніші відомості наведено про Степана Миколайовича Олека. Зазначено, що його батьки народилися в Америці і займали вагоме становище в "Українському народному союзі". Батько Микола був головою чиказького окружного комітету цієї організації, мати Олена – радницею. Син Степан так само був членом УНСоюзу, членом католицького "Товариства св. Йосифа" і українського приходу св. Йосифа в Чикаго. Народився у Клівленді, де закінчив початкову католицьку школу, а після цього – середню школу в Чикаго. Після завершення навчання в приватному коледжі в Сідар-Рапідс, штат Айова, одержав ступінь бакалавра мистецтв і одночасно звання ІІ лейтенанта авіації США.

Крім цього, в документі кгб акцентується увага на тому, що Степан Олек під час проходження служби у 1965 році на військово-повітряній базі Вебб, штат  Техас, пишався своїм українським походженням і навіть виступив з ініціативою про надання своєму навчальному підрозділу назви "The Flying Cossaks"  ("Летючі козаки"), а як знак розрізнення – зображення тризуба червоного кольору на чорному тлі.

"Командування ВПС США, – зазначається в документі, – присвоїло український націоналістичний символ "тризуба" як знак розрізнення навчальному класу "66-с" з підготовки офіцерів-пілотів надзвукових реактивних літаків військово-повітряної бази Вебб у Техасі. Крім цього, зазначеному навчальному підрозділу надано назву "Летючі козаки". Знак тризуба носиться військовослужбовцями класу "66-с" на лівому рукаві уніформи, а також є на фюзеляжах навчальних літаків. Після закінчення льотної школи її випускники носять знак тризуба упродовж усього терміну служби в армії. Також створена книга випускників з'єднання зі знаком тризуба на обкладинці" (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 14487. – Т.4. – Арк. 194).

 
ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 14487. – Т.4. – Арк. 194

У газетах української діаспори, які виходили у США і передплату на які оформлював кгб усср через Товариство культурних зв'язків з українцями за кордоном, міститься дещо більше інформації про Степана (Стефана, Стіва) Олека. Зазначається, що  для затвердження відзнаки потрібно було надати командуванню авіабази розповідь про неї, своєрідну історичну довідку. У родині Степана зображення тризубу було завжди, воно сприймалося як національний символ. Для отримання більшої інформації він нібито звернувся до свого знайомого колекціонера відзнак і геральдики Ореста Городицького з Чикаго. Той допоміг підготувати довідку. У ній ішлося про те, що тризуб – "це герб міфічного бога морів Нептуна-Посейдона, що цей старовинний герб прийняв за свій український князь Володимир Великий, який прийняв християнство з Візантії та охрестив Україну й опісля під цим гербом захищав від нападів варварів не лише свою країну, але й Європу з її християнською культурою".

Командуванню бази та курсантам навчального класу цей символ сподобався, і його взяли за емблему. І це при тому, що у підрозділі більше не було українців за походженням. У пам'ятній книзі випускників класу "66-с" серед іншого зазначалося, що український тризуб був гербом у незліченних битвах, в обороні Західного світу і всього, що найдорожче – свободи і волі. Відтак клас носить його з глибокою повагою і обов'язком до світлих традицій тризуба і готовий продовжити захист тих цінностей, які тризуб обороняв.

Після закінчення вишколу всі випускники класу "66-с" (за одним відомостями, таких було 48, за іншими – 41) мали право упродовж подальшої служби носити емблему з тризубом на рукаві. А капітан Степан Олек, як зазначається в одній із публікацій, хоч і народжений в Америці, "повсюди признається, що він українець козацького роду".

Упродовж наступних років і десятиліть, як свідчать публікації з емігрантської преси, "Летючі козаки" нерідко проводили зустрічі випускників, на яких пригадували ті давні події. Учасником тих зустрічей неодмінно був і Степан Олек. Влітку 1995 року він побував в Україні, у Львові, як волонтер-інструктор з англійської мови, навіть не здогадуючись, що донедавна значився на оперативному обліку в кгб усср.

Водночас, крім С. Олека, до "списків кгб" потрапили й інші американці українського походження, які проходили службу саме у Військово-повітряних силах США. Усіх їх брали на замітку як таких, що в разі нового глобального протистояння можуть долучитися до визволення землі своїх предків від більшовицько-російського імперіалізму.

Від символу до імені: у пошуку власних моделей військового цвинтаря

Присвячені невідомому солдату монументи можна знайти у Франції, США, Британії, Канаді та інших країнах умовного Заходу. Зрештою, традиція символічних і цілком реальних могил невідомих солдатів народилася саме у Західній Європі. Асоціація могили невідомого солдата з Радянським Союзом радше пов'язана з зацикленістю політики пам'яті сучасної Росії на Другій світовій війні, ніж із якоюсь особливою прихильністю радянців до невідомих солдатів.

Володимир Лаврик: віднайдений епізод з литовського життя офіцера Армії УНР

Щонайменше 70 майбутніх офіцерів міжвоєнного Війська Литовського народилися в Україні. Сотні пов’язані з українськими теренами навчанням, юнацькими роками, участю у боях Першої світової війни, пролитою кров’ю у боротьбі за вільну Україну. Водночас, литовська земля народжувала майбутніх бійців українських визвольних змагань, героїв Війни за незалежність.

"Не допустити витоку за кордон відомостей про голод в Україні"

У 1980-х роках органи кдб урср пильно відстежували діяльність представників української діаспори, спрямовану на привернення уваги світової громадськості до Голодомору в Україні 1932–1933 років, і намагалися всіляко перешкоджати цьому. У циркулярах і вказівках з Києва до обласних управлінь кдб ішлося про те, які необхідно вжити агентурно-оперативні заходи "для протидії ворожим акціям закордонних наццентрів".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.