Могила українських воїнів "під ліквідацію"

Білий папір на хресті – це повідомлення, що дане поховання має бути знищеним. За несплату оренди місця. Найближчим часом, можливо через кілька тижнів. Це збірна могила старшин 3-ї Залізної дивізії Армії УНР, яку вдалось цього літа виявити експедиції "У пошуках Героїв".

 

Це могила українських воїнів "під ліквідацію". Білий папір на хресті – це повідомлення, що дане поховання має бути знищеним. За несплату оренди місця. Найближчим часом, можливо через кілька тижнів. Це збірна могила старшин 3-ї Залізної дивізії Армії УНР, яку вдалось цього літа виявити експедиції "У пошуках Героїв".

У могилі щонайменше четверо українських ветеранів із яких троє були старшинами (офіцерами). Кабінетним методом не вдалось "виловити" жодного некролога про тих, хто перелічений під хрестом. Навіть згадок, що вони з таборів інтернованих у 1920-х роках переїхали із Польщі до Франції. Ніде нічого не було. Тільки польова експедиція може таке виявити.

Доля усіх цих ветеранів, які боролись за Україну, десятки років залишалась невідомою. Уродженеці Києва та Черкас…Хто вони?

Silenko B. (1895-1940). Силенко Василь Леонтійович (30.01.1895 - м. Київ – 1940, м. Альгранж, Франція) – сотник Армії УНР. Станом на 16 червня 1919 року "начальник постачання загону, сотник 1-го полку Синьої дивізії". У 1920 сотник Управління Постачання 3-ї Залізної Стрілецької дивізії. У листопаді 1920 р., в складі Армії УНР, перейшов на західний берег Збруча та був інтернований польською владою. Станом на березень 1921 р. служив сотником Управління постачання 3-ї Залізної стрілецької дивізії та перебував у таборі інтернованих ч.10 в м. Каліш. Його двічі згадує полковник Олександр Вишнівський у своєму нарисі про "Синіх" та "Залізних", який опубліковано у 7-му збірнику "За державність" (Варшава, 1937). На Вікіпедії є сторінка із списком військовиків 3-ї дивізії. На всіх там є гіперпосилання, лише Силенко не має власної окремої сторінки, а навіть ім'я його там не вказане.

Toupitzki S (1890 - 1968). Тупіцький Семен – урядовець 19-го стрілецького куреня 3-ї Залізної стрілецької дивізії. Досі були невідомими ані його роки життя, ані місце поховання. У листопаді 1920 р., в складі Армії УНР, перейшов на західний берег Збруча та був інтернований польською владою. Станом на квітень 1921 р. служив урядовцем 19-го стрілецького куреня 3-ї Залізної стрілецької дивізії та перебував у таборі інтернованих ч.10 в м. Каліш. Можна припустити, що Toupitzki H. (1897-1964) – це дружина Семена.

Hrinenko C. (1988-1961). Гриненко Кость Дорофійович (24.02.1888, Черкаси – 1961, м. Альгранж, Франція) - поручник 21-го стрілецького куреня 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. У листопаді 1920 р., в складі Армії УНР, перейшов на західний берег Збруча та був інтернований польською владою. Станом на березень 1921 р. служив поручником 21-го пішого стрілецького куреня 7-ої стрілецької бригади 3-ї Залізної стрілецької дивізії та перебував у таборі інтернованих ч.10 в м. Каліш. 10 квітня 1921 р., як "шкідливий елемент", відправлений до концтабору Домб'є. Французький відповідник українського імені Кость – це Constant або Constantin, тому на могилі зазначено "Hrinenko C". Досі доля цього поручника була невідомою.

Poliakow S.(1903-1986). Ймовірно це теж вояк 3-ї Залізної дивізії. На сайті благодійного фонду "Героїка" в базіі "Імена Смостійної України" є двоє вояків Армії УНР із таким же прізвищем: козак 2-ї Волинської дивізії Сусон Поляків, а також хорунжий кінноти Спиридон Поляків. Не плутати із малолітнім козаком Армії УНР Остапом Поляківим-Сквирським (1903-1984), що помер у Монреалі. У могилі ймовірно похована й дружина, підписана як Poliakow A. (1922-2007). Можна припустити, що саме вона дбала про могилу. І тому це поховння збереглось ще до наших днів, а не було ліквідоване з початком цього століття.

Найближчим часом в офісі Президента має відбутись нарада, де буде розглянуто звіт із експедиції "У пошуках Героїв". Міністерство закордонних справ попросило список усіх 213 віднайдених влітку цього року могил. Список із пропозиціями - які поховання потребуть опіки, а які (можливо) потрібно перносити в Україну. Сподіваюсь, що усі ці сотні могил вже будуть нарешті під опікою української держави.

Катерина Даценко: Хвилина мовчання. Історія щоденного ритуалу

Під час війни – у лісах, криївках – Українська повстанська армія завмирає на "Загальне вшанування трихвилинною мовчанкою пам'яті всіх поляглих вояків УПА та учасників збройного підпілля, які загинули у рр. 1942–1947". Це цитата зі Святочного наказу, в якому є Інструкція відзначення п'ятиріччя Свята УПА, 14 жовтня 1947 року. Але виявилося, що документ від 1947 року – не найдавніший.

Олексій Мустафін: Останній трибун Рима. Любові й ненависті Коли ді Рієнцо

Історія знає чимало прикладів, коли народний улюбленець здобуває владу - і перетворюється на деспота та здирника. А після смерті про нього згадують як про героя-мрійника й зводять йому пам'ятники. Саме так сталося з Ніколо Габріні, більше відомого у світі під іменем Кола ді Рієнцо.

Олексій Мустафін: По каву на Страдуні. Військова авантюра, яка зламала Югославію

Однією з ключових подій хорватської Війни за незалежність і розпаду "другої" Югославії стала облога Дубровника. Міста, яке ще з 1972 року було демілітаризоване і формально перебувало під захистом ЮНЕСКО. Попри це командування югославської армії вирішило встановити над ним військовий контроль. Надто спокусливою йому здавалася перспектива "відрізати" від Хорватії усю Південну Далмацію.

Сергій Громенко: Історія російського імперіалізму і колоніалізму (чернетка гранднаративу). Частина ІІ

У період 1917–1921 рр. відбувся колапс Другої російської імперії, а контрольована більшовиками територія у 1918–1919 рр. стиснулася до меж XVI століття. Своє прагнення незалежності продемонстрували більшість народів колишньої Росії, і деяким з них вдалося створити власні держави. Через це пройшли всі переможені у Першій світовій війні імперії.