Могила українських воїнів "під ліквідацію"

Білий папір на хресті – це повідомлення, що дане поховання має бути знищеним. За несплату оренди місця. Найближчим часом, можливо через кілька тижнів. Це збірна могила старшин 3-ї Залізної дивізії Армії УНР, яку вдалось цього літа виявити експедиції "У пошуках Героїв".

 

Це могила українських воїнів "під ліквідацію". Білий папір на хресті – це повідомлення, що дане поховання має бути знищеним. За несплату оренди місця. Найближчим часом, можливо через кілька тижнів. Це збірна могила старшин 3-ї Залізної дивізії Армії УНР, яку вдалось цього літа виявити експедиції "У пошуках Героїв".

У могилі щонайменше четверо українських ветеранів із яких троє були старшинами (офіцерами). Кабінетним методом не вдалось "виловити" жодного некролога про тих, хто перелічений під хрестом. Навіть згадок, що вони з таборів інтернованих у 1920-х роках переїхали із Польщі до Франції. Ніде нічого не було. Тільки польова експедиція може таке виявити.

Доля усіх цих ветеранів, які боролись за Україну, десятки років залишалась невідомою. Уродженеці Києва та Черкас…Хто вони?

Silenko B. (1895-1940). Силенко Василь Леонтійович (30.01.1895 - м. Київ – 1940, м. Альгранж, Франція) – сотник Армії УНР. Станом на 16 червня 1919 року "начальник постачання загону, сотник 1-го полку Синьої дивізії". У 1920 сотник Управління Постачання 3-ї Залізної Стрілецької дивізії. У листопаді 1920 р., в складі Армії УНР, перейшов на західний берег Збруча та був інтернований польською владою. Станом на березень 1921 р. служив сотником Управління постачання 3-ї Залізної стрілецької дивізії та перебував у таборі інтернованих ч.10 в м. Каліш. Його двічі згадує полковник Олександр Вишнівський у своєму нарисі про "Синіх" та "Залізних", який опубліковано у 7-му збірнику "За державність" (Варшава, 1937). На Вікіпедії є сторінка із списком військовиків 3-ї дивізії. На всіх там є гіперпосилання, лише Силенко не має власної окремої сторінки, а навіть ім'я його там не вказане.

Toupitzki S (1890 - 1968). Тупіцький Семен – урядовець 19-го стрілецького куреня 3-ї Залізної стрілецької дивізії. Досі були невідомими ані його роки життя, ані місце поховання. У листопаді 1920 р., в складі Армії УНР, перейшов на західний берег Збруча та був інтернований польською владою. Станом на квітень 1921 р. служив урядовцем 19-го стрілецького куреня 3-ї Залізної стрілецької дивізії та перебував у таборі інтернованих ч.10 в м. Каліш. Можна припустити, що Toupitzki H. (1897-1964) – це дружина Семена.

Hrinenko C. (1988-1961). Гриненко Кость Дорофійович (24.02.1888, Черкаси – 1961, м. Альгранж, Франція) - поручник 21-го стрілецького куреня 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. У листопаді 1920 р., в складі Армії УНР, перейшов на західний берег Збруча та був інтернований польською владою. Станом на березень 1921 р. служив поручником 21-го пішого стрілецького куреня 7-ої стрілецької бригади 3-ї Залізної стрілецької дивізії та перебував у таборі інтернованих ч.10 в м. Каліш. 10 квітня 1921 р., як "шкідливий елемент", відправлений до концтабору Домб'є. Французький відповідник українського імені Кость – це Constant або Constantin, тому на могилі зазначено "Hrinenko C". Досі доля цього поручника була невідомою.

Poliakow S.(1903-1986). Ймовірно це теж вояк 3-ї Залізної дивізії. На сайті благодійного фонду "Героїка" в базіі "Імена Смостійної України" є двоє вояків Армії УНР із таким же прізвищем: козак 2-ї Волинської дивізії Сусон Поляків, а також хорунжий кінноти Спиридон Поляків. Не плутати із малолітнім козаком Армії УНР Остапом Поляківим-Сквирським (1903-1984), що помер у Монреалі. У могилі ймовірно похована й дружина, підписана як Poliakow A. (1922-2007). Можна припустити, що саме вона дбала про могилу. І тому це поховння збереглось ще до наших днів, а не було ліквідоване з початком цього століття.

Найближчим часом в офісі Президента має відбутись нарада, де буде розглянуто звіт із експедиції "У пошуках Героїв". Міністерство закордонних справ попросило список усіх 213 віднайдених влітку цього року могил. Список із пропозиціями - які поховання потребуть опіки, а які (можливо) потрібно перносити в Україну. Сподіваюсь, що усі ці сотні могил вже будуть нарешті під опікою української держави.

Олексій Мустафін: Слабкість сили. Повчальні уроки Дейтона

Угода про припинення Боснійської війни 1992-1995 років увійшла до історії (та й не лише історії – адже її вважають чинною і досі) як Дейтонська. Адже була підписана президентами Боснії і Герцеговини Алією Ізетбеговичем, Хорватії Франьо Туджманом та Сербії Слободаном Мілошевичем на базі Райт-Паттерсон біля міста Дейтон в штаті Огайо.

Ярослав Кравченко : Реальний світ і фантазії лемківського мистця-самоука Епіфанія Дровняка

Свій перший пензлик Никифор Дровняк зробив зі щітки для гоління, коли працював прибиральником у перукарні. Малював найдешевшими акварельними фарбами - "гудзичками", змочуючи пензлик слиною, та крейдою на пакувальному папері чи на картоні, на списаних зошитах, на старих плакатах. У людних місцях, найчастіше при вході до Нових Лазєнек в Криніца-Здруй, викладав з торби пензлі та олівці, витягав пляшечку з водою та фарби і робив замальовки-ескізи. Поряд виставляв на продаж кілька вже завершених малюнків і "лист-прохання", де зазначав, що самостійно навчився малювати, просив у людей підтримки: "Бог Вам віддячить".

Олександр Шевцов: "Селян закопували в землю живими". Свідчення про мордування українців поляками на Львівщині 1939 року

"Осторонь дороги, у невеликому яру, лежали страшенно понівечені трупи. Це були українці, яких, за словами автора, жорстоко вбили польські підрозділи "Оборони". Жодна людина не здатна описати, з якою жорстокістю було знищено цих нещасних людей. За свідченнями місцевого цивільного населення, у лісі за цим яром мало бути ще близько 200 подібних жертв польської жорстокості. Цього видовища я ніколи не забуду. Ми обоє були раді, коли залишили позаду це місце звірячої жорстокості."

Андрій Іванець: Володимир Куткін: 100 років від народження художника, який свідчив про Голодомор і ГУЛАГ

Володимир Куткін належав до тієї нечисленної когорти митців у СРСР, які в умовах комуністичної цензури й політики "вимушеної амнезії" першими наважилися візуалізувати злочини комуністичного режиму – Голодомор 1932–1933 років та сталінські репресії. У фондах Національного музею Голодомору-геноциду зберігається унікальна колекція з понад ста його робіт, що стали вагомими мистецькими свідченнями про геноцид українського народу.