Убивство відомого політика, полководця, монарха та й просто непересічної постаті завжди оточено таємницею, інтригою, різноманітними більш чи менш вірогідними здогадами й домислами. Уже ці обставини викликають підвищену цікавість до подій, що за ними стоять. Тому тема політичних убивств, котрі з плином часу набувають статусу історичних – вигідне поле для авторів, котрі беруться за неї.

У книзі "Таборові діти" зібрано свідчення людей, які в дитячому віці зазнали репресій радянської каральної системи. Це розповіді тодішніх дітей про те, як їх під дулами автоматів забирали з дому, про досвід перебування в тюрмах, про важку дорогу на сибірські морози в товарних вагонах, про життя в бараках чи спецінтернатах, про виживання в нелюдських умовах заслання. Ці свідчення варто прочитати, щоб знати, як ставилася радянська влада до дітей, яких оголосила "ворогами народу".

Фрагменти автобіографічної книжки третього Президента України.

Як 1938-го Захід замість війни обрав ганьбу? У чому схожість між Гітлером і Путіним? Як Україна зламала прокляття Мюнхена – 1938? Про це у книжці польського історика Пйотра М. Маєвського «Коли спалахне війна? 1938. Аналіз кризи», яку в перекладі Андрія Павлишина видає видавництво «Локальна історія».

Політичний революційний терор – явище з погляду історії нормальне. Не тому, що це добре, а тому, що воно завжди "має місце бути". Антиавстрійські радикальні рухи в Італії, антиімперські в підросійській Польщі, народницькі й більшовицькі в Російській імперії, підпільні українські, ізраїльські, чи північноірландські націоналістичні організації – для всіх них терор є спільним знаменником.